Як би в це не хотілося вірити… Як багато хто не намагався заперечувати та обесцінювати…
Але дитинство як і все пережите в ньому передбачувано агресивно впливає на наше життя.
Неможливо це просто залишити в минулому. Надійно закрити там назавжди.
Бо це як пари радіації — знову і знову просочується в тут і зараз, наше теперішнє…
Шукаючи змоги бути прожитим… Шукаючи захисту, полегшення, розради, способу втішитися та зцілитися…
Емоційні регресії — емоційні флешбеки («спалах», «фрагмент з минулого»), але без візуального компоненту (на відміну від звичайного ПТСР).
Являються найбільш вираженими та найбільш притаманними рисами кПТСР.
Це різке, неочікуване, або ж звичне і уже давно знайоме занурення в емоційні переживання покинутості чи насилля, пережиті в дитинстві. І людину з головою переповнює глибокий смуток, душевний біль, стискається серце, відчуття страху та токсичного сорому, тривога, паніка, інтенсивне відчуття самотності. Накриває відчай, оніміння почуттів, непереносиме безсилля. Включається реакція «завмирання» або «бий або біжи». Людина відчуває себе дуже маленькою, вразливою, слабкою, беззахисною. Хочеться глибоко сховатися, зникнути.…
Просто стає невимовно сумно, важко, погано. Якийсь тригер, чи спогад затягує знову і знову у внутрішню прірву, пітьму пережитого досвіду.
Людині характерно застрягати в епізоді емоційної регресії на тривалий період — в сприйнятті себе як неповноцінного, ущербного, безсилого та мерзенного. Прокручувати по колу ці присвоєні хибні уявлення про себе. Застигаючи в ненависті та руйнівній самокритиці. З періодичністю. Знову і знову…
Емоційні регресії можуть бути слабкими, середніми та надзвичайно важкими й інтенсивними. Можуть бути дуже короткими чи тривати тижні й місяці. Переходити в глибоку депресію, мати різні ускладнення та руйнувати життя.
©️Людмила Мініна