Ви так і продовжуєте себе критикувати?..
Внутрішній Критик формується з усього різноманіття минулого досвіду. Збірний образ, що складається з усіх тих людей, які нас критикували, або, на нашу думку, могли чи можуть це зробити тоді і зараз. Для «нашого блага» або свого збоченого задоволення.
Спочатку це інші люди, які з нами поводяться критичним чином. Показують нам якого відношення, на їх погляд, ми гідні. В якому вигляді доносити нам інформацію, яким способом мотивувати нас до мети, якими нам треба бути і як чинити. Поводяться наскільки вміють, як поводилися з ними, наскільки дозволяє їхній інтелект. Ми вчимося тому, як з нами варто взаємодіяти, що з собою ми можемо дозволяти іншим. Для нас це стає звичним. Хоча й абсолютно неприємним, а іноді відверто нестерпним.
Дуже природно та непомітно, буквально в мить, ми присвоюємо собі цю домінуючу авторитарну роль Критика. Ототожнюємося з ним. Зливаємось в одне ціле. Беремо на себе цю функцію «виправлення» та «покращення». І ось він уже глибоко всередині нас. Ось уже ми самі і є цей Критик. І продовжуємо «мотивувати» себе, намагаючись створити «досконалість».
Ми навіть не замислюємося, що варто зупинитися. Що наслідків більше, ніж користі. Що замість мотивації та сил ми стаємо зовсім спустошеними. Ми продовжуємо робити це далі і далі, відчуваючи садистичне задоволення від катування себе.
Нам співзвучні люди, які критикують нас. Нам це близько. Ми критикуємо в унісон. Вони говорять нашими думками. І ми не віримо тим, хто каже щось добре, захоплюється, хвалить. Цілком відкидаючи це. Знецінюючи. Сумніваючись у їхніх словах та намірах.
Ми знову і знову стаємо на бік тих, хто прищепив нам цю збочену, спотворену звичку. Виправдовуємо їх. Знову і знову кажемо собі їхніми поглядами, інтонаціями, словами. Знову і знову погоджуючись із цим усім. І продовжуємо традицію нескінченного самоприниження. Намагаючись звільнитися від токсичних людей, ми залишаємося токсичними самі собі.
©️Людмила Мініна