У якийсь момент життя ми зустрічаємо людину, яка нам дуже подобається. Відразу чи згодом ми розуміємо по стуку свого серця, внутрішніх відчуттях, запаху, невидимих вібраціях, що з цією людиною ми хочемо пов’язати своє життя, бути разом, зустріти старість.

У нас чарівні очікування, чудові плани та уявлення. Ми просто хочем бути щасливими і щоб нас любили…

Але в якийсь момент чи одразу щось йде не так. Відбуваються кризи, життя кидає нам свої виклики. Кожен із нас приходить із вже накопиченим багажем досвіду, травм та переживань, який неминуче впливає на наші стосунки. І з чимось ми чудово впораємося. А з чимось ні…

На момент створення стосунків у нас формуються звички, погляди на сім’ю, вірність, побут, турботу. Ми несемо приклади своєї батьківської сім’ї.

Завдання стосунків – приносити радість та задоволення. Задовольняти фізичні та емоційні потреби.

Але на якомусь етапі ми розуміємо, що нам погано та важко у стосунках. Що ми не чуємо один одного, не відчуваємо себе живими, цінними та потрібними, застрягли у взаємних конфліктах та звинуваченнях.