А ви знаєте, що причиною посилення вираженої тривоги, паніки, депресії є відсутність здатності себе втішити та підтримати?
Натомість людина критикує себе за почуття, переживання, вразливість, потребу у безпеці та близькості, потребу у втішенні. Злиться, завдає фізичного та емоційного болю собі та іншим. Проявляє насильство. Обзиває себе, ображає різними гидкими словами. Чим ще більше посилює свій стан.
Переставши це робити, вже багато чим можна собі допомогти!
Причиною невміння себе втішити, в свою чергу, є глибокий травматичний досвід, відсутність таких батьків, що вміють втішити та заспокоїти. Відсутність надійного плеча і того, на кого можна було спертися. З ким можна було розділити почуття. Хто б підтримав, захистив, був би надійним наставником, стійкою турботливою фігурою.
Єдиним досвідом минулого було просто страждати і чекати, перебуваючи одному в нестерпних почуттях. Задавлювати їх, терпіти. Якось відволікатися.
Дитина навчилася розраховувати лише на себе. Але почуття все так і залишилися нестерпними…
З часом опорою стає алкоголь, їжа, наркотики, сигарети, секс, гра та ін. Все те, що допомагає хоч трохи відволіктися, переключитися, відчути трохи радості та задоволення. Це ті втішні обійми, яких не було або було втрачено.
Як бути? Як же все-таки себе втішити? Як розвинути навичку заспокоювати себе?
Це точно не про матеріальне, як часто кажуть мої клієнти. Це про внутрішні стосунки із собою. Про зовсім інше звернення, ніж раніше. Втішання має бути в теплих словах до себе, теплих думках.У словах прийняття та підтримки. У дбайливих дотиках до себе, турботі про своє тіло, тілесні потреби. У зверненні по допомогу до інших дбайливих людей. У процесі терапії ця навичка створюється та зміцнюється. Чим реконструюється впевненість у собі та відчуття власної стійкості. Це відбувається поступово. Оскільки колишнє ставлення до себе ще довго буде виявлятися. Потрібно прийняти своє право на любов, турботу, повагу. І поступово внутрішня порржнеча заповниться.
©️Людмила Мініна