Терпіння…
Напевно, кожен із нас чув у своєму житті: «Тобі треба просто потерпіти», «Потерпи трохи», «Потерпи і все буде гаразд»…
І кожен із нас щось терпів, а можливо, і зараз щось терпить.
Скажіть, а як довго треба терпіти? Як довго ви готові терпіти? І що означає «буде добре»? Що саме «буде добре»?
Якщо людина отримала опік – це має сенс. Але якщо це неможливість піти з руйнівних стосунків, або безсилля щось змінити. Тоді це видається дивним. Адже після отриманого опіку ми не сунемо руку знову в окріп, а всіляко намагаємося себе убезпечити від таких ситуацій.
Терпіння особливо характерне для жінок наркоманів і алкоголіків. Вони можуть терпіти десятиліттями – побої, розгульний спосіб життя, безвідповідальність, відсутність уваги та поваги до себе. Готові триматися за ті крихти приємних спогадів, що були 10 років тому. Намагаються займатися порятунком чоловіка, повністю забуваючи про себе. Пишаються цим. Намагаються зрозуміти, що роблять не так – можливо мало дають турботи, ніжності, кохання. Звинувачують себе у тому, що відбувається. Намагаються зрозуміти його, але не себе.
Я думаю, це страшно. Страшно не бачити для себе кращого. Отак віддавати в жертву власне право на щастя. Що залишиться у спогадах? Яким буде бачитися прожите життя в останній момент?
Навіщо ви терпите?
Багато хто терпить щось в очікуванні того, що щось має статися само собою і все зміниться. Або прикладають максимум, просто титанічні зусилля у спробах змінити іншого (за небажання цього іншого), але не себе. Підлаштуватися. Наступити на горло своїм почуттям, бажанням та потребам. І навіть розуміння ілюзорності цих очікувань та перспектив не зупиняє. Людина не сприймає, що змінити нічого не можна. Боїться прийняти свою поразку. І бореться у прямому розумінні до кінця…
Що саме ви хочете отримати в результаті, піддаючи себе всьому цьому? Змушуючи себе терпіти? І чи варте це в результаті вашого терпіння?
Чи потрібно терпіти зраду?
Часто у чоловіків та жінок, які зраджують своїм партнерам, просто немає такої цінності як вірність. Для них важливо отримати від життя все – у цьому контексті. І це десь схоже на залежність, коли немає бажання, ні сил зупинитися. Та й не зрозуміло, навіщо… Чітко усвідомлюється власне право життя таким чином. І небажання під будь-кого підлаштовуватися. А також небажання будувати емоційно-близькі стосунки.
Якщо ви не поділяєте погляди на полігамію партнера, що вас утримує з цією людиною? А якщо партнер зраджує вас, але вимагає вірності від вас?
Чи потрібно терпіти зневагу на роботі?
Скільки ви готові віддати років свого життя роботі, яка вам ненависна до нудоти, не цікава та безглузда. Роботі, коли ви рахуєте хвилини до кінця робочого дня, тижня, початку відпустки?…
Одна клієнтка, розповідаючи про те, як до неї негативно, а подекуди по-хамськи ставиться начальниця. Говорила, що розуміє, що їй треба просто це витерпіти. Її щиро здивувало і поставило у безвихідь моє запитання «Навіщо?»…
Іноді найвірнішим рішенням є – ПІТИ. Залишити ці безплідні спроби боротьби. Нам важливо знати межі наших можливостей. І те, що ми не можемо змінити іншого, без його згоди. Якщо немає співпраці, діалогу – навряд чи щось із цього може вийти…
Що нас зупиняє?
Можливо, що знову доведеться починати все спочатку, з чистого полотна. Ми боїмося, що вік, страх, невпевненість і ще щось завадить нам досягти чогось кращого. Або ми просто не віримо, що гідні цього найкращого. Не віримо, що це реально.
Чи потрібно терпіти?
Або можливо варто спробувати змінити ситуацію, стосунки із чоловіком, другом, начальником, колегою. Іти на подружню терапію, індивідуальну консультацію. Зрозуміти себе, власні механізми поведінки, почуття, бажання.
Або просто піти — від людини, яка вами не дорожить і любить лише на словах; з роботи, де вас ніколи не цінували та не оцінять. Піти, незважаючи на страх самотності та невідомості. Все обдумати, ризикнути – і дати собі право на КРАЩЕ ЖИТТЯ.
©️Людмила Мініна