Опорою стають не лише наркотики, а й секс, алкоголь, азартні ігри, цигарки, інша людина і все те, до чого виникає залежність.
За кожною історією залежності моїх клієнтів стоїть життя сповнене болем, насильством, страхом, соромом та відчайдушними спробами втечі та боротьби.
І, на жаль, наркотик — було єдине, що тоді на самому початку підтримало. На що можна було спертися. Завдяки чому вдалося вижити. Адаптуватися до жорстких умов середовища.
Наркотик став тим, що дало сили. Сили протистояти насильству, вдавати, що тобі добре. Здаватися таким як і всі, «нормальним». Іноді кращим, крутішим. Відчувати задоволення, якого у реальному житті, наповненому постійним стресом, було дуже замало.
Заповнювати порожнечу доводилося підручними засобами. Зміцнювати стіни особистості, що руйнуються. Склеювати рани, тріщини, частини внутрішнього світу, що відвалилися, у спробах набути цілісності. Знайти зцілююче джерело полегшення.
І якийсь час це справді вдається. З наркотиками стає легше жити, справлятися з почуттями (висловлювати їх чи утихомирювати). Заморожувати, утримувати біль, образи та страх. Будувати стосунки з іншими людьми. Вимикати тіло, мозок. Відчувати власну цінність та значимість. І можна якось намагатися жити… Вимагаючи дедалі більше анестезії. До того часу, поки союзник не стає ворогом — повертається проти — руйнуючи дедалі більше душу, тіло, особистість, життя.
І як складно залежному в процесі роботи буває повірити, що є щось надійніше, ефективніше, ніж те, що він звик використовувати. Відмова від наркотиків спочатку переживається як втрата себе. Безпорадність протистояти цьому світу.
І як багато в цьому мужності та сміливості – зустрітися із внутрішніми ранами. Потроху зцілювати їх. І намагатися жити тверезо, жити наново.
©️Людмила Мініна