Уміння відпускати — надважлива людська здатність. Це наше внутрішнє оновлення, регенерація.
А відпускати доводиться достатньо часто:
Людей, які то зʼявляється на мить, на довго. То йдуть на певний час, назавжди.
Чоловіка, котрий зрадив та пішов до іншої.
Дівчину, що розбила серце.
Друзів, що перестали ними бути, чи й зовсім не були.
Колишніх партнерів, з ким не склалося.
Стосунки, що перестали приносити радість та задоволення.
Себе колишню — частини, що втратили актуальність. Те, що було колись нами.
Речі, що назбиралися величезними купами.
Цілі, що перестали нас запалювати.
Роботу, з якої звільнили.
Бізнес, який не вдавався чи забрали.
Нереалізовані плани. Те, що не збулося.
Мрії, які виявилися зовсім не нашими, чужими.
Біль, який все ще не минає…
Це той багаж, що не дозволяє жити далі. Давить своєю вагою, стискає. Забирає сили, енергію, думки.
В ньому можна надовго застрягнути. Перетворивши своє життя на суцільне жалкування. Промінюючи це жалкування за минулим на своє справжнє, теперішнє, живе життя.
Не дає можливості планувати нове майбутнє.
Бо є страх знову пережити біль, шок, невдачу, зраду, розбите серце, бути відторгнутим, знову втратити, розчаруватись…
Не відпускаючи минулого в нас може не бути майбутнього. Того, яке могло б…
Не відпускаючи минуле кохання — неможливо відкрити серце новому. Привид минулого переслідуватиме. Часто в нових стосунках — колишній присутній третім. Бо справжні глибокі стосунки із ним.
Заборона на нові стосунки. Очікування повернення назад. Хоча з моменту розлучення пройшли десятиліття. І колишній партнер уже встиг декілька разів одружитися.
Страх розбитого серця. І нові партнери сприймаються просто як «мʼясо». Пережитий біль передається далі — розбиваючи серце іншим, використовуючи їх.
Чіпляючись за невдачі. Ми не даємо шансу в усьому розібратись, спробувати й перемогти. Прикласти всі сили. Дати собі можливість розвиватися й зростати.
Вміння відпускати — це дати можливість оплакати втрату. Відгорювати. З підтримкою. Бо, все ж, це було цінним для нас…
Прийняти нові обставини, зміни, реальність. І поступово, потроху відпускати…
©️Людмила Мініна