Працюючи з дитячими травмами, насильством у дитинстві, часто стикаюся з тим, що людина схильна виправдовувати своїх близьких, батьків, сторонніх, які це робили. Знаходити всьому, як їй здається, вагомі пояснення. Перекладаючи всю відповідальність за те, що відбувалося в минулому, виключно на себе. Звинувачуючи лише себе одну. І лише у своїй недосконалості, «поганості» знаходячи причину того, що сталося…
Провина як липка павутина заплутує все більше і більше, не даючи дихати і жити. Мертвим тягарем лягає на плечі, стає кандалами на наших ногах…
Як життєво важливо розділяти свою та чужу відповідальність. Свою провину та провину інших.
Тому мені хочеться сказати кожному, хто пережив біль, насильство та несправедливість:
- Ти не винен, що з тобою так поводилися, завдавали болю. Ти не робив нічого, щоб таке заслужити. Ти був таким, як треба — прекрасною, доброю, живою, чудовою дитиною.
- У цьому немає твоєї відповідальності. Ти ніяк не міг на це вплинути. Не міг це попередити, цього уникнути, змінити. Не дивлячись на те, що цього хотів і прикладав дуже багато зусиль.
- Відповідальність за це належить тим, хто це робив. Вони були сильнішими, старшими, мали ранг і владу. Навіть якщо вони цього не визнають. Навіть якщо продовжують звинувачувати тебе.
- Твій біль відчутний, реальний, цінний. Вартий уваги. Він має значення. Він не стає менш відчутним від того, що ти знайшов або вигадав вагомі виправдання, добрі наміри для всіх них. Його варто прийняти, поставитися до нього з турботою та повагою.
- Ти робив максимум можливого. Ти робив усе, що міг. Протистояв, боровся. І це гідно поваги.
- Ти не повинен був бути розумнішим, сильнішим, хитрішим, кращим, винахідливішим. Це б тоді нічого не змінило. Перевага, сила та влада були на їхньому боці.
- Ти не один у цьому. Твоя історія не єдина. У світі навколо занадто багато болю.
- Пережите не робить тебе гіршим, менш цінним, неповноцінним. Ти прекрасна, гідна особистість. І важливо визнавати це. Берегти та любити.
©️Людмила Мініна