А ви знали, що більшість людей живуть так само, або трішки краще, ніж їхні батьки.
Основна причина цьому — потреба в приналежності. Бути визнаною, прийнятою і цінною частиною своєї групи. Таким як всі.
Жити набагато краще. Сприймається як відірваність та віддалення. Зрада… Не мозком, набагато глибше — своїми почуттями. Бо то є зовсім інший світ. І щось ми собі дозволяємо, а щось категорично забороняємо.
Відчувається страх самотності. Непотрібність. Втрата зв’язку. Контакт порушується. Емоційно, цінністно утворюється непереборна прірва.
Дуже важко дозволити собі жити краще не лише за батьків, а й друзів, близького оточення, яке ви цінуєте.
Виникає інтенсивне почуття провини. Я їм краще. Одягаюсь краще. Я можу дозволити собі подорожі. Якісні речі. В мене успішна кар’єра. Вони ж нічого цього не мали. Були цього позбавлені. Жалість до них. Нестримне бажання проявити солідарність.
Стримують себе від активних дій, які дали б результат. Знаходять різні завуальовані виправдання. Щоб не дай Боже не перевершити рідних. Дозволено лише трошки. Щоб не так боляче… Щоб не така сильна провина…
І це не лише про матеріальне. Часто існує заборона мати більш щасливу долю, кращу вдачу, подружнє життя, довше прожити, насолоджуватися, бути більш задоволеною.
Не дають собі права бажати іншого, кращого, більшого. Навіть не дозволяють мріяти про це, уявляти.
Це ніби та скляна стеля, що не пускає вище. Хоча насправді ми себе самі стримуємо зсередини.
З одного боку це ризик втратити самому емоційний зв’язок, а з іншого намагання втримати нас з їх сторони.
Відсутність підтримки, благословіння. Байдужість. Критика і обезцінка. А іноді відкрите стримування — «Навіщо тобі то?!», «То не для нашого рівня!», «В тебе нічого не вийде!», «Тебе обмануть і кинуть!», «Протягуй ніжки по одежці!», «Ха-ха, ну ти і видумщик!»
Дозволь собі жити краще!
Довіряй своїм бажанням, мріям. Намагайся йти СВОЇМ шляхом. Пропрацьовуй все те, що стримує. Витримуй напругу і страх. Бо ти насправді гідна кращого життя!
©️Людмила Мініна