«Він постійно погрожує суїцидом, коли хоче від нас щось отримати» — каже мама залежного — «Ми вже просто звикли до цього. І не звертаєм уваги».
Не варто ігнорувати такі погрози!
Це, хоч і спотворений та викривлений, але крик відчаю, прохання допомоги.
Не дивлячись на те, що може бути засобом маніпуляції чи помсти вам.
Такими заявами не розкидаються. І все це дуже небезпечно!
Тому що залежний погрожує, погрожує. А потім, в одну мить, коли стане зовсім гадко — накриває темрява відчаю та безвиході — вчиняє суїцид.
Дуже широко поширено, що в сім’ї не прийнято просити допомоги. Це засуджується. Потрібно справлятись самому. Почуття та слабкість під забороною. У інших немає ресурсу на допомогу. От людина і справляється. Кожний по своєму. І залежність на початку стає достатньо ефективним засобом адаптації та підтримки.
Не варто залишати погрози суїцидом без уваги! Допомога необхідна!
Просто вона повинна бути виражена у іншій формі — ніж гроші на наркотики, алкоголь чи азартні ігри.
Направлена на вихід із залежності. А не її підтримку.
Важливо пропонувати:
«Ми бачимо як тобі важко, що тобі дійсно невимовно складно. Але ми не дамо тобі гроші, ми можемо оплатити твоє лікування, коли ти будеш готовий».
І повірте, це набагато краща інвестиція. Бо допомога буде йти на підтримку змін та тверезого способу життя, а не руйнування життя, тіла та психіки.
І така допомога необхідна, бо у залежного на даний момент може не бути такої можливості.
Якщо залежний не хоче лікуватись.
Важливо звернутися самим за допомогою. Щоб скоректувати поведінку, підтримати себе, запустити зміни. Вибудовувати чіткі рамки. Відділяти справжню любов від підтримки руйнації.
©️Людмила Мініна