Що було, то було…
Що сталося, те сталося…
Так каже партнер, який зрадив, зневажав, проявив насилля, прийняв невірне рішення, чужу сторону… Хочеться поскоріше замʼяти, забути та жити далі. Або і взагалі продовжувати жити так, щоб лиш самому було добре. Бути вільним, відчувати себе не обмежено ні в чому. Не зважати на почуття того, хто поруч.
І якийсь час так дійсно може бути…
Та пара як система, організм буде прагнути до балансу.
Це стає невидимою але непереборною стіною між партнерами. Викликає напругу. Почуття не забуваються. Вони живі, сильні. І ця енергія шукає виходу.
Тому в парах відбувається так — спочатку він її зневажав, а через роки — вже вона до нього так відноситься.
В молодості він зраджував, гуляв, а трохи пізніше, коли він опинився в інвалідному візку — гуляє вона, а він чекає її вдома і хоче тепла та розуміння.
Він їй казав, що страшна й нікому не потрібна — а вона знайшла іншого.
Він був старшим і досвідченішим, не рахувався з її думкою, а вже вона не хоче його чути.
Спочатку вона намагається самотужки впоратись із почуттями зради, зібрати до купи думки, себе. А через декілька років — вже він вмовляє її не йти. Та в неї вже інше кохання.
І вона не збиралась. Не планувала. Все просто так само собою склалося…
Тому що все те, що ви робите, що привносите в пару — автоматично дає право й дозвіл вашому партнеру зробити те саме.
Так, це трохи про токсичність. І для всіх краще було б розійтися. Та піти не так вже й просто. А іноді це неможливо.
І якщо ви не рахуєтесь з партнером. І вас це влаштовує — сильно не радійте — просто ще не прийшов час і не склалися вдало обставини…
Тому набагато краще визнавати свою провину, вибачатися і компенсувати вчинену шкоду. За інших обставин вас чекає дуже неприємний «сюрприз».
Тому якщо ви цього ще не зробили — варто почати робити це просто зараз.
©️Людмила Мініна