А чи знали ви, що чим більше людина виправдовує інших — тим більше дає собі право на такі ж самі дії.
Вони не винні. В них було важке дитинство, життя. В них не було часу, сил, знань. Вони самі страждали від такого ж. Самі це пережили. Їм було ще гірше. І взагалі, я не хочу про це думати, згадувати…
Виправдовує матір, батька, дядька, родича, знайомого — і вже сама робить те ж саме. Не намагаючись щось змінити. Виправдовуючись, що нічого не може з цим вдіяти, себе зупинити — агресія, насильство, критика, відторгнення, приниження.
Так відбувається, тому що всередині себе ототожнюються з тим хто вчиняє насильство. І повністю відторгує ту частину себе, яка це пережила. Відчуває до неї відразу, презирство, ненависть, звинувачує, соромиться…
Намагаючись в ролі агресора, тирана, ґвалтівника перепрожити власну травму. Прагнучи звільнитись. Відчути себе на іншій стороні — вже не в позиції незахищеної дитини. А того, хто сам це робить, в кого є сила та влада…
Відчуваючи агресію та зневагу до свого болю, те ж саме відчуває до болю інших. Стає черствою й нечутливою. Або ж просто відсторонюється та закриває очі. І продовжує відтворювати та поширювати те, що її саму руйнувало…
Правда не може бути солодкою. Особливо в такому контексті. Але є так як є. Вони так вчиняли і це — їх провина та відповідальність.
Правда розставляє все по своїх місцях. Наводить лад всередині, в голові, в почуттях. Відділяє чужу провину, вчинки інших. Знімає бруд чужої оцінки, хіті, нездорового відношення, безвідповідальності, безкарності, завданої шкоди… Повертає право на почуття, співчуття до себе, відчуття власних кордонів, підтримку та допомогу.
©️Людмила Мініна