«Я — не залежний! Можу кинути в будь-який момент!» — часто каже алкоголік, наркоман, ігроман… близьким, іншим, самому собі…
Знаходить різні варіанти заперечення залежності:
Кину, коли захочу. Коли сам вирішу.
Але цього так і не відбувається. Час іде. Нічого не змінюється. Лише стає все гірше…Тому що це не звичка від якої легко відмовитись. Це — залежність. І вже вона починає диктувати умови. Їй характерне прогресування — збільшення частоти та кількості вживання, гри (підвищується толерантність), з’являється абстиненція (психологічні та фізіологічні неприємні відчуття, стани в момент відмови чи утримання на деякий час). Людина перестає бачити можливість свого життя без вживання, гри. Щоб усвідомити залежність, подолати заперечення та досягти стійкого тверезого життя — необхідна якісна професійна допомога.
Спроби контролю.
«Я не залежний. Я просто ставками та інтернет-казино заробляю гроші!», «Недавно я тиждень не пив — за призначенням лікаря — значить можу контролювати», «Ми з другом заклалися — я зміг не вживати місяць», «Я ніколи не пив вдень, на роботі! Лише кожен вечір».
Втрата контролю є одним із основних ознак залежності. І це дуже важко визнавати. Бо цей факт автоматично викреслює людину з групи тих, «хто можуть інколи вживати». З’являється відчуття своєї вразливості, неповноцінності. Особливо на перших порах. Але це необхідний крок на шляху видужання.
Я не так багато вживаю
«Я лише кожен вечір/день/кожну п’ятницю/двічі на тиждень». Скільки б залежний не вживав — буде завжди знаходити аргументи, чому на його думку він небагато вживає. Знаходити, як це мінімізувати, применшити в своїй голові.
Порівняння з іншими.
«Немає в мене ніякої залежності. Я вживаю набагато менше, ніж Сергій». «В мене набагато менше боргів, ніж у Сані». «Я вживаю лише три дні в тиждень, Антон — кожен день». «От Толік точно залежний — від нього навіть дружина збирається піти»…
Завжди знайдеться хтось — товариш, знайомий, родич, сусід, чия залежність більш запущена, чий стан набагато плачевніший. А коли залежний наздоганяє, порівнюється з ним, знаходить когось іншого — із ще більшими наслідками, втратами та проблемами. І це можна робити нескінченно. Підтримувати залежність все життя.
Виправдання себе.
«То мені просто не пощастило. Все я можу контролювати». «То я просто був втомлений після роботи, тому не розрахував». «То був не я, я не говорив такого. Я такого не робив». «Я просто хворію зараз, виснажений організм».
Всі це роблять.
«В моєму оточенні спортсменів ставлять всі», «Всі люди п’ють», «Багато хто вживає».
Таким чином людина намагається собі довести, що проблеми нема. Що всі це роблять. Що він такий як всі — «нормальний». Але це не так. І все вже зайшло дуже далеко.
Їм не боляче. Все нормально.
«Та нормально моїй дружині. Я добре заробляю. Їй нема чого хвилюватись. Чого б їй боятись?» «Батьки просто придираються до мене», «Та все добре, в мене все під контролем», «Я не думаю, що моя поведінка впливає на дітей. Я так само ріс. І виріс нормальною людиною».
Залежні не хочуть бачити наслідки свого вживання, гри на близьких. Своїх дій, насильства, сплесків емоцій та бездіяльності, безвідповідальності. Витісняють, видавлюють все зі своєї свідомості. Не хочуть чути про це. Тим паче говорити.
Я зі всім впораюсь.
«Які б не були проблеми — я все вирішу!». Здається, що все можна вирішити. Завдяки запереченню та применшенню, що все не так страшно. А проблем стає все більше і більше. І з часом наслідки стають все тяжчі та серйозніші.
Агресія.
Переключення на скандал. Придирки. Знаходження приводу посваритись. Перекинути провину на інших. Щоб почуватися краще. Щоб мати дозвіл вжити. Агресія зранку — коли похмілля, коли ломка, коли борги й нема грошей поставити. Коли нема настрою. Насилля до близьких. До дітей, що граються іграшками, шелестять цукерками… Агресія, коли хочеться вжити, коли на даний момент недоступна така можливість. Коли не хочеться бачити свою відповідальність, визнавати, а хочеться вірити, що то все вони… не залежність…
Пошук винного.
«Я не залежний. Я п‘ю, вживаю наркотики, бо мій керівник ідіот, моя дружина постійно дістає мене. В мене немає іншого вибору!», «В мене дуже напружена, стресова робота».
Завдяки звинуваченню інших людина ефективно і надійно підтримує свою ігроманію, вживання. Якщо винні інші — то й вирішувати повинні вони. Не я. Це захищає той спосіб життя, що є.
Посилання на авторитет.
«Всі талановиті люди вживали. Без наркотиків, алкоголю вони не стали б відомими та знаменитими. Омар Хайям, Висоцький, Чарльз Буковськи, Хемінгуей… Таким чином я розкриваю свою творчість», «Мій знайомий міліадер постійно вживає. Саме тому він зміг досягнути своїх статків. Бо без цього ніяк!».
В лікувальних цілях.
«Та що ви говорите. Навіть лікарі рекомендують випивати щодня бокал червоного вина», «Мій дідусь за обідом завжди випивав чарку — і не був алкоголіком», «Маріхуану призначають навіть тяжкохворим, людям з онкологією!»
Свою залежність маскує під «лікування».
Але все перераховане — лише пусті виправдання. Щоб все залишалось як є. Натомість залежність продовжує розвиватись, прогресує все більше. І заперечення, втрата контролю та збільшення проблем є характерними і невід’ємними її симптомами. І чим далі — тим більше руйнується психіка, тіло, стосунки, життя. Своє та близьких, дітей.
©️Людмила Мініна