І немає сил їх підняти…
Немає сил змінити ситуацію, що склалася. Вплинути на перебіг подій. Їхню швидкість.
Коли здається все незмінним і безвихідним.
Такі періоди та моменти знайомі кожному. Цей стан як русалка затягує все глибше та глибше. Є вивченим та звичним. Багато хто вдається до нього як до знайомого шаблону поведінки у кризових ситуаціях. Часто в таких станах важливо звертатися за допомогою та підтримкою до близьких, йти у психотерапію. Бо у своїх чагарях заблукати дуже легко.
У такі моменти ми потрапляємо у змінений стан свідомості. Починаємо мислити туманно та однополярно. Знецінювати свою особистість, дії та досягнення пройденого шляху. Все більше і більше. Як застряглий звук, рух на нескінченному повторі. Ми бачимо лише провал, недоліки, сумні перспективи…
Це тимчасові проблеми на нашому шляху. Етап, який важливо пройти. Нова сходинка розвитку.
Важливо прокинутися. Вийти самому чи за допомогою іншого з цього стану. Відсторонитися. Переключитись. І подивитись на реальність. Внести більше руху.
Вийти із зачарованого Задзеркалля. Тому що це не реальність. Це посилена в багато разів протилежність бажаному. Викривлена нашою психікою дійсність. Не отримуючи того, чого хочемо зараз, ми занурюємо себе віртуально в повну емоційну безвихідь. Спотворюємо те, як насправді все є. Не отримуючи любові — говоримо собі, що нікому не потрібні. Не маючи бажаного успіху — що ні на що не здатні. Але ж насправді ми вже багато чого досягли!
І так, ми не можемо отримати все й одразу. Не можемо зробити абсолютно все. Але ми можемо робити те, що нам під силу зараз. У своєму власному ритмі йти до бажаних цілей.
©️Людмила Мініна