Депресивні стани є внутрішнім індикатором того, що щось йде негаразд. Вони знайомі кожному. І всі ми дуже по-різному з ними справляємось.
Найчастіше людина ходить навколо актуальної та болючої для неї теми. Його погляд привертають дрібні подразники – діти поводяться неслухняно, не зробили домашнє завдання, чоловік не зробив те, чого просили, кіт подряпав оббивку дивана, зламався кран, хтось наступив на ногу, відірвався гудзик і багато-багато-багато-багато іншого. Але те, що насправді є проблемою, залишається незайманим. Ми бережемо себе від зайвого болю. Ходимо краєм. Не ризикуємо поринути у хворобливі почуття, розібратися з тим, що насправді нас хвилює. Якась частина нас не готова/не хоче/боїться міняти щось. Такий опір є абсолютно нормальним. Але що більше ми йдемо в нього на поводу, то довше триває біг по колу. Тим довше ми залишаємось там, де бути насправді не хочемо.
Багато хто уникає депресивних станів. Намагаючись переключатися на щось – подорожі, робота, життя інших людей. Іноді використовують для цього наркотики, алкоголь, гру, секс, порно, їжу та ін. Лікуються антидепресантами та транквілізаторами. Не намагаючись розібратися, в чому ж насправді причина внутрішнього болю, смутку та розчарування.
Але саме поринаючи в такі стани, опиняєшся в реальності. Розумієш, що відбувається не так і куди завела нас крива життя.
Це як глибоководне занурення. Внизу завжди чекає щось дивовижне або скарби, затонулі кораблі, перлини. Або захоплюючий підводний світ. Або гори сміття…
Дуже часто, наприклад, люди, залежні від наркотиків або алкоголю, люди, які перебувають у деструктивних відносинах, що живуть у злиднях, давно перебувають на дні. Але не вважають це таким. Знаходять гірші приклади у знайомих, які не дають їм повністю відчути власне падіння, критичність ситуації. Адже завжди можна знайти когось невдачливішого, головне добре придивитися. Їхня психіка заперечує реальність, повністю захищається від хворобливої дійсності та почуттів. І такий опір не дає відчути власну безвихідь і розпач, щоб відштовхнутися від свого дна і розпочати шлях нагору.
Лише приймаючи все, як є, можливо зрозуміти, де ти знаходишся. Це дозволяє бути. Почуватися стійко в тому моменті, місці, де ти перебуваєш зараз. Приймати себе таким, яким ти є. Приймати свої справжні почуття та емоції. Тоді вони перестають керувати тобою. Прийняти ситуацію. І вирішити, в який бік необхідно змінюватися.
Що для нас означає це глибоководне занурення у душевний біль? Переборюючи страх глибини, ми відкриваємо для себе справжні скарби – починаємо усвідомлювати свої цінності, потреби, знаходимо своє покликання, сенс життя, приймаємо те, що вже неможливо змінити, починаємо бачити той напрямок, у якому насправді варто йти. Часто буває, що ми й не сподівалися на такі значні відкриття. І в результаті самі вражені, як чудово перетворилися. Адже найважливіші зміни відбуваються всередині нас.
Саме перебуваючи у таких станах, приймаються найважливіші життєві рішення, відбувається переоцінка, докорінно змінюється життя.
Як часто хтось чи щось ззовні може давити на нас, змушувати, примушувати до змін. Але найчастіше це викликає лише протест. Ми все міцніше зберігаємо свої позиції. Або ці здобутки є дуже короткочасними – своєрідним компромісом. І як легко змінюється все – коли це наше внутрішнє рішення – змінити життя, роботу, кинути наркотики, здобути освіту, відкрити бізнес.
Насправді дно – дуже стійке. Це означає, що далі вже падати немає куди. Можна відкритими очима подивитися на себе й тих, хто оточує нас. Зрозуміти та відчути своє ставлення до цього. Зрозуміти, можливо тут ще досить комфортно і можна закопуватися далі. Або дуже некомфортно, і так жити точно не хочеться. Зрозуміти, яким чином ми тут опинилися? І які кроки потрібно зробити, щоб почати змінювати своє життя?
Визнання свого емоційного дна, своєї реальної ситуації. Тут може бути холодно і темно, але вже через деякий час ми починаємо бачити, що наші очі пристосовуються. Щось нас засмучує. Але це правда, яка дає нам можливість духовно зростати.
Такі стани можна порівняти з періодом, коли гусінь перетворюється на метелика. Передчасне обривання процесу, ухилення від прийняття важливих рішень – призводить до того, що метелик виходить неповноцінним, його крила недорозвинені, він не може літати. Цей цикл триває нескінченно, тому що не долається критична точка. Людина тікає від себе. Але коли ми зустрічаємося зі своїм болем, здійснюємо переоцінку – ми постаємо світу у новому оновленому образі – метелик розкриває крила і здійснює свій чарівний політ.
І навіть якщо у вас немає депресивних почуттів. Просто на мить зупиніться і подумайте. Та точка, в якій ви зараз перебуваєте на лінії життя, між минулим та майбутнім. Чи ви там, куди прямували? Чи це місце, куди ви хотіли прийти? Як вам тут відчувається, дихається, живеться? Хто вас оточує? Які це люди? Які ваші стосунки з ними? Подумайте про це, відчуйте свою реальність. Адже чим раніше ми усвідомлюємо помилку (якщо така є), тим легше її виправити. Чим раніше ми поринаємо на своє емоційне дно, тим швидше ми знайдемо істинного себе і життя наше зміниться.
©️Людмила Мініна