Наважитись на тверезість — це дуже і дуже складно!
Тому що залежного чекають не лише радості тверезого життя. Тверезість не завжди прекрасна. А іноді навпаки, важка, і часом невимовно лякаюча.
Тверезість. Із чим прийдеться залишитись? Що виявиться насправді:
Що друзів немає.
Що ти на дні. І якщо не тотальному. То, як мінімум, емоційному.
Хто тебе оточує і як вони відносяться. І чи вигідно їм, щоб ти був тверезим.
Залежність — хвороба всієї сімʼї. І дехто буде тягнути назад. Щоб ти знову виконував таку необхідну їм роль — Невдахи, Емоційно залежного… А, можливо, лише таким чином ти отримуєш від них любов, або не відчуваєш біль від їх присутності чи відсутності.
Що все було не так прекрасно. І колишні радісні історії вживання можуть здатися доволі сумними, відштовхуючими чи страшними. Але це з часом…
І точно буде не один момент, коли тобі захочеться повернутися.
Із чим прийдеться зустрітися залежному?
Страх втрати свого оточення — часто буває, що з колишнього оточення залишається лише декілька людей (у залежних від азартних ігор більше). Тому що ті, з ким людина вживала, або стають їй не цікаві або вона їм стає байдужою — з нею ні випити, ні грошей позичить. Ніхто навіть не подзвонить. Тому що, окрім вживання між ними не було абсолютно нічого спільного.
Тому може гостро відчуватись соціальна самотність. Розуміння, що друзів немає, що то були не друзі. Розуміння, що ти вже не такий як вони. Ви різні. І на їхньому фоні — ти біла ворона, яку не приймають, відторгують. Це ще гостріше переживається, коли лягає на дитячі травми…
Людина починає бачити реальність — все те, як є. Вона вже не знаходиться у зміненому стані свідомості. Тому бачить справжнє відношення свого оточення — батьків, друзів, партнера та ін.
Страх побачити і визнати те, де людина є насправді. Всю правду свого існування. Чого і скільки досягнула. Особливо порівнюючи з досягненнями близьких та знайомих. І це дуже боляче. І чим старша людина, тим більш боляче.
Страх побачити і визнати свої втрати — здоров’я, можливості, людей, грошей, принципів, цінностей, років, часу… Скільки всього зруйновано — свого і близьких. Скільки упущено та спущено в нікуди…
Коли людина перестає вживати — піднімаються всі її психологічні травми — все що подавлялось таким чином, витіснялось із пам’яті. Тому, окрім синдрому відміни, залежний вимушений пройти також і через це.
Людина відмовляється від свого улюбленого захисного механізму. Вона не зможе ховатися від проблем, відволікатися, захищати свої кордони, підтримувати себе більше в такий спосіб. Тому залишається майже повністю вразливою серед всього того, де є. Зі всім тим, що необхідно вирішувати.
Складність бути в стосунках. Залежний звик бути нетверезим, так взаємодіяти, спілкуватися. Це вже сталий формат. Партнер поруч, залишається. Як будувати стосунки по-новому? Чи сподобається таким? Чи прийме його партнер зі справжніми почуттями? Чи залишиться тоді?
Складність взагалі будувати своє життя по-тверезому. Залежний знає як жити у вживанні. Але як жити без нього — невідомість, яка лякає.
Ви готові були б зустрітися з усім цим?..
Не факт.
Безліч залежних — ні. В них немає ресурсу, підтримки, заради чого, вони бояться і не готові.
Тому багато хто, на жаль, ніколи не стануть на шлях тверезого життя… Самі для себе вони не бачать іншого вибору…
©️Людмила Мініна