Складна дилема багатьох залежних. Страх, що морозить душу — виявитися ізгоєм. Вигнанцем у світі людей. Адже кожен із нас потребує бути прийнятим суспільством, іншими.
Страх виглядати білою вороною характерний багатьом. Як на мене дивитимуться? Жартуватимуть, сміятимуться. Не захочуть спілкуватись. Вважатимуть неповноцінним. Перестануть поважати. Віддаляться.
Страх залишитися в ізоляції зупиняє багатьох кинути пити. Для багатьох залежних стає непереборним випробуванням, яке повертає до пияцтва.
Саме алкоголь (цигарка, наркотики) у минулому повернув у світ людей. Допоміг подолати самотність, влитися у групу. Дав відчуття приналежності до людей, визнання себе, свого існування.
Надалі цей «клей» сприяв полегшенню контакту, знаходження спільних тем. Допомагав жартувати та веселитися. Бути частиною компанії. Знаходити нові контакти, будувати стосунки. І це стало звичним. Стало незамінним.
І багато хто не стоїть за ціною, яку доводиться платити за це — нехтування собою, іншими, насильство, руйнування себе та всього, що довкола. Аби не виявитися вразливим.
Лише долаючи цей страх, залежні клієнти переконуються у його нереальності. Хоча він може ще довго переслідувати. За нагоди нагадувати про себе.
Доводиться обирати – я чи компанія. Згодом розплющуються очі, що все змінилося — і шансів здохнути в компанії набагато більше. І треба зробити вибір – жити чи вмирати.
©️Людмила Мініна