«Почну жити, коли закінчиться війна!»
Так думають багато українців. Або хоча б іноді схиляються до такої думки.
А поки що — моє життя на паузі…
Коли закінчиться війна — буду досягати поставлених цілей, щось собі купувати, якось себе радувати. Взагалі щось планувати. Будувати стосунки, народжувати дітей, підтримувати в собі ресурс.
А поки що — чи можу я собі це дозволити? Коли такий важкий час.
Це дуже пов’язано з провиною вижившого.
Та чи вистачить у вас ресурсу дочекатись?… Якщо ніяк себе в цьому не підтримувати?…
Поставити життя на паузу.
Це прояв шокової реакції на вторгнення. Яка з часом повністю не зникає. Та й саме прийняття ситуації не відбувається одразу — а поступово, потроху, маленькими кроками.
Пригніченість це не лише про настрій чи стан. Це дуже впливає на імунну систему — її здатність захищати організм від вірусів, бактерій та хвороб. Пригніченість затягує в глибини депресії, забирає сили до опору.
Ваш стан впливає також не лише на вас, а й на самих ближчих, що поряд з вами — пригнічує, забирає в них залишки радості та ресурсу. Дуже важко бути поруч з людиною, що не радіє життю, нашій присутності, не будує спільне майбутнє, не підтримує. Яку нічим не розрадити, не надихнути, не втішити…
І все ж життя продовжується, одні стосунки закінчуються, хтось закохується, діти ростуть, час минає…
Можливо варто робити те, що можеш? Та всіма силами підтримувати себе? В собі — натхнення жити, сили проживати, оплакувати, відстоювати?…
Іншого життя може не бути.
Потрібно ЖИТИ саме зараз!
©️Людмила Мініна