«Допоки я звинувачую себе і не можу пробачити, я не зможу жити повноцінним життям» – дійшла висновку клієнтка.
І не про фактичну провину, як, можливо, ви спочатку подумали. А про ту, яку колись навантажили на дитячі плечі, безтурботно знімаючи з себе відповідальність.
Про ту провину, яка змушує в собі сумніватись. Завжди бачити причину в собі. Інших уявляти кращими та досконалішими. Більш гідними кращого життя, поваги, кохання та…
Здавалося так давно це було, стільки часу сплило з тої пори. Але та несправедлива провина досі лежить кам’яною брилою на плечах. Не дає дихати, радіти, жити…
Чи може бути винна дитина, що її б’ють, гвалтують, не люблять, відторгують, погано ставляться? Що потрібно зробити, щоб таке ставлення було виправданим? І що потрібно зробити, щоб вона вірила і бачила винною себе? Звинувачувати, заперечувати свою провину, виправдовувати жорстокість, вселяти ущербність, кривдити…
Так формується механізм самозвинувачення. Вишколена автоматична готовність. При будь-якому стресі – занурення в провину, самозвинувачення, заборону відстоювати себе, некритичне осмислення ситуації, паралізованість дій. Тому що страшно – або відторгнуть, або покарають! Такий був задум! Як вижити?… Я прогинаюсь… відмовляючись від себе, своїх прав, гідності, сили, власної цінності…
Важливо повернути відповідальність за жорстокість, несправедливість та насильство (емоційне, фізичне, економічне, сексуальне) тому, кому вона справді належала. Тому, хто його проявляв. Зняти зі своїх плечей чужий тягар непривласненої провини.
Пробачити себе – віддати чужу провину.
- Написати листа-звернення людині, в якій повертаєте відповідальність за вчинене. «Це не моя відповідальність – це твоя відповідальність». Написати, у чому саме вона полягала. Це несправедливо. Дитина не заслуговувала на таке відношення! Про неї треба було дбати, любити та захищати.
- Якщо не вдається віддати провину повністю. Залишіть собі лише 1%, ну чи хоча б меншу половину. Для початку…
- Визнайте реальність такою, якою вона була. Так, ця людина це робила. Так, він не такий добрий, як вам завжди хотілося вірити. Так, це дуже складно приймати, витримувати. Але ж це факт!
- Прийняти те, що тоді вами було зроблено максимум. Були задіяні всі можливості та ресурси. Ви боролися, відстоювали, чинили опір, пристосовувалися як могли!
- Поговорити із тією дитячою частиною себе. Втішити, вислухати та підтвердити, що це було боляче та несправедливо. Що вона в цьому не винна. Розповісти яке насправді відношення вона заслуговувала тоді і зараз – поваги, любові, турботи, захисту!!! Вона прекрасна!!!
«Наскільки легше стало жити та дихати, коли не несеш на собі чуже. Дивно, як я взагалі могла так вважати. Наскільки сильним було це навіяне звинувачення» – сказала та ж клієнтка через період роботи.
Важливо пам’ятати, що прощення себе – звільнення від чужої провини не одноразова дія, а процес. Бо провина вдавлювалася роками, ударами, болем відторгнення… І потрібен час і глибока психотерапевтична робота, щоб це прийняти та зруйнувати її владу. Повернути силу та цінність себе!
©️Людмила Мініна