«Я не бачу майбутнього… Я просто роблю те, що потрібно — ходжу на роботу, готую, прибираю, вчу мову. Я не знаю як буде далі. Я не можу нічого планувати. Мені просто зносить дах…»
Це стан багатьох українців. З початком повномаштабної про стійку стабільність годі й мріяти. Ми всі, так чи інакше, пристосовуємось до тих умов, в яких опинились. І намагаємось робити те, на що у нас є сили та вплив…
Це абсолютно нормальна та природна реакція на невідому реальність. Коли в це заглиблюєшся — стає сумно і гірко, розумієш скільки втрачено… з’являється біль і злість…
Витримувати невизначеність — надскладна задача у всіх нас. Це ДУЖЕ складно!!! Тому нормально, що хочеться плакати, що хочеться самим йти чавити ворога голими руками! Що накриває ненависть, лють. Це дуже нормальні стани в такий важкий час!
Що робити?
Важливо знову і знову себе підтримувати. Оточувати людьми, від яких є тепло і підтримка. Саме час здихатись повністю від тих, хто забирає ресурс і руйнує ваше життя — зараз на них просто немає сил!…
Ми можемо дійсно планувати щось на короткий термін і з гнучкими рамками — з можливістю вносити коррективи, зміни та доповнення. Можем планувати побутові справи, телефонні розмови, свій розвиток, зустрічі та інші події, на які у нас велика доля впливу. І це необхідно робити.
І важливо пам’ятати — допоки ми живі — майбутнє в нас є!
©️Людмила Мініна