«Я не боюсь зриву» — каже залежний клієнт.
Що значить — «Я хочу повернутись!». І, навіть, якщо залежний переконує в іншому, як мінімум дуже значна частино його бажає знову повернутись до вживання, гри та ін.
«Я не боюсь!» — це дуже інтенсивний протест — проти тих, хто примушує, наполягає, просить відмовитись від об’єкту залежності. Інтенсивний і завуальований, бо на словах і, навіть, в діях, залежний показує, що хоче видужувати. Протест проти усвідомлення та прийняття факту своєї залежності, факту втрати контролю. Залежний усіма силами, ціною власного життя буде намагатися спростувати та заперечити всі докази своєї залежності. Це мінімізація проблем, що утворилися. Мінімізація тієї ями, в якій опинився. Незважання та обезцінка почуттів і пекучого болю близьких людей.
Це яскраво говорить про те, що тверезість, утримання від вживання, гри не є цінним. А повернення до всього того є привабливим і, навіть, бажаним. Що ще дуже хочеться спробувати все ж таки контролювати і продовжувати далі. Бо то стало величезною частиною життя та ідентичності…
Наявність страху завжди і без виключень свідчить про цінність тверезості, цінність сім’ї і всього того, на що впливає залежність руйнуючою силою. Ми завжди боїмося втратити те, що цінуємо. І будемо намагатися пильнувати і зберегти все те, що для нас важливе. Бо повернутися в залежність дуже легко. Тверезість же потребує зусиль…
©️Людмила Мініна