Вже 1,5 року… А я досі не знаю як жити своє життя…
Плани, які будуються, згодом розвалюються або зазнають різкої корективи.
Я ніби застрягла між світами…
Складно, навіть неможливо планувати як раніше на багато років вперед…
Життя стало іншим. Зовсім не таким. Не в усьому гіршим… Але абсолютно іншим. Стосунки стали іншими. З кимось неможливими. Змінилися усі…
Стали видимі інші грані, сторони, що не завжди приємні, іноді шокують. Що відкривають очі на те як є…
Де моє місце? Хто я? Яка я?
І знову вимушені шукати відповіді на ці питання… В нових реаліях… Наша ідентичність також зазнає неминучих змін…
Все повністю змінилося…
Старе життя розвалюється на шматки.
І поступово, дуже повільно вибудовується нове.
Більше немає вороття назад – перетнуто точку неповернення. Вимушені адаптуватись до нових умов. Пристосовуватись. Створювати .
Невизначеність дуже важка. Її важко витримувати, проживати.
Напруга, яку вона викликає може бути, з однієї сторони, дуже фруструючою, виснажливою, піднімати багато тривоги. Це потребує багато ресурсу та сил.
Та з іншої — вона є потужною рушійною силою. Тією, що відкриває друге дихання, неминуче штовхає до зростання.
Бо хто, як не сама людина може щось дійсно змінити.
Є безліч цінних та важливих сторін невизначеності:
•Надія
•Очікування хорошого
•Більше дій
•Можливість зробити кращий вибір
•Відкрити нові сторони, грані своєї особистості
•Почати розуміти свої потреби
•Набути нових навиків
•Опанувати те, що здавалося нереальним та недосяжним
•Зрости як особистість
•Краще себе пізнати
•Дає нарешті наважитись на те, що надзвичайно важливо
•Віднайти та визнати всередині себе, що є насправді важливим
•Зізнатись собі в тому, що є бажаним
•Змінити своє життя «на зло ворогам» на краще
•Побачити наскільки незламними можемо бути
•Що все таки залишається ще достатньо вибору.
Ми стаємо більшими ніж були, духовно глибшими, поступово пропрацьовуючи новий досвід. Опановуючи його. Будуємо своє і не тільки своє нове майбутнє…
©️Людмила Мініна