Я помічаю як багато болю…
Від нього ніде не сховаєшся… не втечеш…
«Я так від цього всього втомилася… Коли вже закінчиться війна? І стане безпечно…»
«Я постійно роздратована. Мене дратує майже все – найменші дрібниці… Часто зриваюсь на близьких…»
«В мене просто вже немає ресурсу відчувати весь цей біль! Бачити всі ці втрати, руйнування, страждання, смерть… Я просто не витримую…»
«Мені хочеться постійно спати. Багато сплю… І все одно відчуваю себе соннним і втомленим».
«Дуже часто маю поганий настрій. Невимовний сум, відчай, злість, безсилля… Коли вдається відволіктись, порадувати себе – це дає недовготривалий результат…»
«Часто хочеться випити. Це на деякий час покращує мій стан».
«Відчуваю себе постійно втомленою. В мене дуже мало енергії. Нічого не хочеться робити…».
Адаптація до хронічного стресу – постійна напруга. Що відчувається у всьому тілі. Вона виснажує. Витягує сили та енергію.
Повністю стане легше лише тоді, коли закінчиться війна і пройде ще якийсь час після перемоги. До тих пір ми будемо продовжувати все це відчувати. На жаль, цього не уникнути…
Тому надважливо дбати про себе, своїх близьких. Турбуватися про комфорт, ресурси. Максимально забезпечувати безпеку. Звертатися за професійною допомогою. Підтримувати всіма можливими і доступними способами!
©️Людмила Мініна