Існує безліч міфів стосовно сексуального насилля. У цій статті ми розглянемо найпоширеніші з них і побачимо, як все насправді.
Міфи про сексуальне насилля:
1.Насилля здійснюється незнайомими людьми.
Найчастіше насилля відбувається знайомими, близькими людьми, яким довіряють — сусіди, хлопці, чоловіки, дядьки, вітчими, батьки, «друзі». Людьми, від яких зовсім не чекають щось подібне. До всіх почуттів тут додається почуття зради – адже часто це рідні люди, яким до цього довіряли, від них отримували турботу, в присутності яких було тепло та безпечно.
2.Якщо жінка каже «ні», це означає «так», вона просто «ламається» і потрібно просто на неї трохи натиснути.
Є категорія чоловіків, які вірять у це переконання. Свого вони домагаються «трохи натиснувши». Найстрашніше, що вони не вважають це порушенням сексуальних кордонів і сексуальним насильством. Щиро вірять, що жінка отримує від цього море насолоди.
Шановні чоловіки, це зовсім не так. Якщо жінка каже вам «ні», це означає «ні» і немає ніяких навіть «може бути»!
3.Жінка, яку зґвалтували, насправді цього хотіла і несвідомо це притягнула.
Людям у всьому хочеться бачити причинно-наслідковий зв’язок. Це утопічна фантазія про те, що ми всі можемо контролювати та на все вплинути. Те, що багатьом жінкам властиві сексуальні фантазії про насильство, не означає, що вони хочуть бути зґвалтованими.
Фантазія та реальність – різні речі. У фантазії ґвалтівник – загадковий незнайомець, збуджуючий, бажаний об’єкт, а не та людина, яка насправді робить сексуальне насильство. У фантазії – це передчуття і пристрасть, насправді – біль, травматизм, приниження. Фантазію можна зупинити, перервати, перемотати, змінити якісь моменти, у сексуальному насильстві часто змінити нічого неможливо.
4.Жінка сама спровокувала ґвалтівника своєю поведінкою, зовнішнім виглядом, одягом.
Гвалтують жінок у різному одязі. І короткі спідниці є винятком. Але навіть, якщо жінка і була одягнена «зухвало» — це не є виправданням для ґвалтівника.
Чому суспільство частіше звинувачує зґвалтовану, а не ґвалтівника?
Завжди можна почути: «Такий хороший хлопець, а вона йому життя вирішила зіпсувати», «Грошей з нього вирішила витягнути», «Так вона з усіма спить», «Сама винна – нема чого водитися з ким попало».
Так відбувається, тому що дуже складно виявляється прийняти, що світ не настільки безпечний, як хотілося б вірити. Страшно розуміти, що не все в житті ми можемо вибирати самі. Що є несправедливість. Простіше звинувачувати зґвалтовану за її вбрання чи красу, відкритість чи наївність. Бачити причину тільки в ній, ніж прийняти, що за скоєне відповідальний ґвалтівник. Дуже вже хочеться вірити в безпечний і доброзичливий світ. А виходить, що ти можеш бути беззахисним. І це може виявитися дуже просто і так нестерпно.
Для патріархального суспільства сексуальне насильство є поширеним явищем. Навіть у біблії немає згадок, що на нього є заборона. Сексуальне насильство не входить до 10 заповідей. У минулі століття було звичайним явищем, що жінки завойованих міст ставали трофеєм завойовників. Їхньої згоди ніхто не питав. Поняття сексуальних кордонів не було. Жінка розглядалася як приватна власність та сексуальний об’єкт чоловіка, функцією якого було задоволення всіх його потреб. Сексуальне насильство є дуже частим явищем у наші дні. І мине ще дуже багато століть, поки у свідомості суспільства щось суттєво зміниться.
5. Жінка, яка заявила в міліцію про зґвалтування, насправді просто хоче «здерти» грошей, підставити людину.
Лише дуже мізерний відсоток звертається до міліції. Багато хто переживає це в собі. Хтось через те, що насамперед боїться, що дізнаються батьки і дуже покарають за це (!!!). Інші бояться розголосу та сорому, які за цим послідують. Одних зупиняє страх засудження, або страх неможливості довести факт насильства. А хтось думає, що ґвалтівник просто відкупиться і питання буде закрите. Та й сама процедура визначення факту насильства є принизливою.
Тому вже сам факт звернення до міліції говорить про велику сміливість та рішучість, про небажання залишати все як є. І викликає дуже багато поваги.
6.Жінка сама винна, що її зґвалтували – могла б закричати, відбитися, втекти, захистити себе.
Дуже легко говорити так, коли сам не був у таких ситуаціях. Насильник найчастіше як мінімум удвічі сильніший. Іноді у нього може бути зброя (ніж, пістолет).
Часто ситуація не віщує нічого поганого. Це відбувається несподівано. Якщо чоловік спочатку виглядає небезпечним – його оминуть.
Якщо це хтось із близьких, знайомих людей. Жінка і припустити не може, що від цієї людини можна очікувати чогось поганого.
Також тут відіграє роль особистісний спосіб реагування – деяких людей просто «паралізує» у ситуаціях небезпеки, пропадає голос, виникає ступор.
Могла б покликати на допомогу… Насправді багато хто кличе. Та ось біда, ніхто не приходить. Найчастіше, такі сигнали оточуючі ігнорують – не наша, мовляв, справа, хтось інший допоможе, бояться встрявати, або сприймають як сімейний скандал.
Хтось скаже: “Краще померти, ніж дозволити з собою зробити це”. Хотіла б я подивитися на цю людину в такій ситуації. Що б він вибрав?… Інстинкт виживання сильніший, і якщо людина відчуває, що не може чинити опір, дати відсіч, втекти – залишається єдина думка – вижити.
Найцікавіше в тому, що почуття провини відчуває постраждала, але не ґвалтівник. Для нього це розвага, насолода, нагорода за наполегливість. Він просто взяв те, що захотів.
Для того, щоб відчувати почуття провини, потрібні внутрішні переконання та цінності про повагу, цінності іншої людини, цінність жінки, внутрішнє табу на сексуальне насильство. Насильник частіше відчуває страх – бути спійманим, покараним за скоєне і то, у разі, якщо вважає, що зробив щось протизаконне. Іноді, через роки, переживши переоцінку цінностей, може прийти каяття, але не зараз. Зараз це частина його істинної сутності. Хоча такі не всі, багато хто відчуває почуття провини, але всіляко намагаються не впускати його в свідомість – тому що жити, відчуваючи постійне почуття провини нестерпно.
Плюс – винна ж вона – спровокувала, «не треба бути на світі красивою такою», не потрібно було ходити там, де не варто було, бути в невідповідній компанії, приймати запрошення на каву та інша маячня.
7.Гвалтують невдахи, страшненькі, чоловіки, які не мають популярності у жінок.
Рішення ґвалтувати не залежить від зовнішності. Звісно, серед ґвалтівників є й такі. Але найчастіше це чоловіки якраз популярні – статні, красиві, впевнені, привабливі. Можливо, тому, що не звикли до відмови. Хоча і це не вирішальний чинник.
8. Це просто секс. Варто забути і жити далі.
Насправді так і стається. Багато жінок намагаються це забути – створюють сім’ї, народжують дітей, просуваються кар’єрними сходами. Та біда в тому, що таке забути неможливо. У жінки валиться весь світ, перевертається з ніг на голову. І чим більше і наполегливіше спроби забути, тим більше це дається взнаки, проявляючись у вигляді різних симптомів, снів, страхів і хвороб.
Насправді багато чоловіків навіть не здогадуються, що їхні дружини в минулому пережили насильство. Це назавжди залишиться їхньою таємницею. І більше не тому, що вони бояться розповісти і бути засудженими, відторгнутими та незрозумілими. А тому, що самі чоловіки бояться почути щось подібне – адже із цим доведеться жити далі.
Сексуальне насильство із сексом має мало спільного. Це акт, що травмує душу і тіло. Як можна продовжувати вірити? Як сприймати світ безпечним? Як повернути сенс життя? Як зцілитися та відновити зруйнований внутрішній світ. І це лише мала кількість питань, на які є потреба знайти спільно з психологом відповіді, щоб знову відчути себе живою.
©️Людмила Мініна