Залежність як протест - Психолог, аддіктолог Людмила Мініна
Skip links
Залежність як протест

Залежність як протест

А чи знали ви, що чим більше було тиску у вихованні — тим більше людина хоче його позбутися, втекти від нього. Компенсувати всю ту відсутню свободу та внутрішній простір.

Протест — це внутрішня війна за свободу. Це дика, хаотична енергія, що кипить всередині. Штовхає просто вирватися. Будь якими шляхами. Не зважаючи на наслідки. Просто кудись втікати, бігти. З закритими очима… Але це часто поступовий стрибок у прірву… Де відбувається ще більша втрата себе…

Протест, що веде до вживання алкоголю, наркотиків, азартних ігор, формування залежності полягає у тому, що людина робить все наперекір тому, як її вчили, якою примушували бути. Пробує все те, що було під забороною. Рівняється на тих, чий стиль життя засуджувався та заперечувався. Щоб відчути полегшення, звільнення від кайданів, настанов батьківської фігури. Не розуміючи, що це підступна пастка…

І чим більше протесту, чим більше непокори, протестних дій — тим більше зʼявляється відчуття власної свободи, дорослості, внутрішньої легкості та простору. «Мені тепер ніхто не може заборонити! Я можу робити абсолютно все, що захочу!»

Формується залежність від протестної поведінки. «Лише це мені дає свободу від них. Від усіх!» Бо коли людина зупиняється, починає робити лише «правильні» вчинки — повертається відчуття несвободи, влади батьків над нею.

Відмовитись від вживання, азартних ігор для залежної людини — це зрадити собі. Знову стати безправним «хорошим хлопчиком» (чи дівчинкою), яким управляли батьки.

Цікавий феномен в тому, що чим більше людина біжить від контролю та тиску. Тим більше своїми діями створює реальність такою, де тотально потрапляє назад під контроль своїх батьків. За рахунок кредитів, боргів, спустошення соціального життя (втрата роботи, дружини), внаслідок тілесних травм, хвороб та нещасних випадків (внаслідок вживання алкоголю, наркотиків, азартних ігор).

Вибирає такі шляхи, що приводять назад до них знову, ще більше під їх контроль та опіку.

Внутрішній світ, частина залежного звикла до цього, не знає іншого, не пробувала, не відчувала. Весь цей час емоційно відчувала їх владу над собою, вплив та контроль. А ще якась внутрішня дитяча частина тягнеться до батьківського тепла та опіки, в стан, коли немає відповідальності, коли за тебе вирішують і турбуються про твоє життя , добробут та майбутнє…

Чим сильніший протест — тим ще сильніший потім відкат назад. В лоно батьківського дому. І дуже часто можна спостерігати, коли залежна людина через роки — знову повертається до батьків. Живе з старенькою мамою, продовжуючи вживати.

Надмірний тиск у вихованні, заборони, насилля не дають сформуватися відчуттю власних кордонів, навику їх вибудови та захисту. Людина погано відчуває їх. Не може захищати. Їй не давали цього робити в дуже багатьох контекстах. Не було права, простору, сказати ні, настояти на своєму. В іншому випадку — страх та відчуття провини. Що також ускладнює відмову від вживання.

І все ж протест важливий. Відчуття внутрішньої свободи необхідне. Але для того, щоб робити зважені кроки, насамперед, важливо відчути свої кордони, себе, свої відчуття, свої справжні бажання. Змінити форму протесту. Побачити й усвідомити ці свої внутрішні механізми. Тоді процес видужання, відмови від залежності йде зовсім по іншому.

©️Людмила Мініна

error: Alert: Content selection is disabled!!