Чи можливо подолати ігроманію, іншу залежність, подорослішати, перестати бути інфантильним, не взявши відповідальності за свої фінанси? Я повністю впевнена, що ні!
Я часто стикаюся з тим, що батькам просто неможливо припинити виплачувати борги за сина/дочку. Вони знову і знову займають, перезаймають, беруть кредити, щоби перекрити борги. Їх мотивує до цього сором — що хтось дізнається про ігроманію, що із сином/дочкою щось трапиться, бажання «врятувати». Але все це більше турбота про себе — про свій сором, страх і потреби… не про сина…
Ігроманія… З кожним разом програні суми стають дедалі більші. Величезними. І коли вони стануть непідйомними — ви більше не зможете допомогти… Не буде чим… І те, найстрашніше, чого ви боїтеся, і справді може статися…
Тому дуже важливо дати залежному можливість впоратися з цим зараз. Коли можливо. Не чекаючи, коли буде пізно.
Часто за зовнішніми спробами допомогти виявляються глибинні причини — утримати дитину в сім’ї, поряд біля себе, зберегти її емоційну та фінансову залежність, не даючи можливості синові/дочці здобути незалежність, відокремитися та жити своїм автономним життям. Дати можливість подолати свої проблеми, навчитися брати відповідальність за результат своїх дій. Вимушують його залишатися невдахою, не поважаючи та зневажаючи. Не даючи перевірити та повірити у свої сили.
Через деякий час він втратить роботу, друзів, дружину, надію на самореалізацію і назавжди міцно влаштується біля них.
З того моменту, коли залежний виплачує свої борги сам, справді можливе його одужання. А не тоді, коли борги сплачені за нього.
Поки для всіх він залишається невдахою, безглуздим, ні на що не здатним. Але як змінюється уявлення себе, коли крок за кроком, поступово, роками, самостійно ігроман виплачує свої борги. Коли повертає борги близьким, друзям, дружині, батькам, знайомим. Це — підтвердження своєї цінності та здатності взяти відповідальність за своє життя, можливість спиратися на себе. Здатність відповісти за помилки. І початок власної наповненості та реалізації.
©️Людмила Мініна