Бажання – це раптовий спалах, пов’язаний з нетерплячим очікуванням задоволення. Воно відкриває кожному невідоме у ньому самому.
Ф. Дольто
«Хотіти» звільняє: бо хотіти означає створювати.
Ф. Ніцше
Наші бажання зароджуються у надра нашої істоти. Вони виражають нашу глибинну сутність, нашу натуру та обдарування.
Адже що наше життя без бажання – хитке, тьмяне та самотнє існування. Адже лише завдяки їм ми можемо радіти та насолоджуватися життям. Реалізувати себе. Дарувати щастя іншим. Відчувати себе по-справжньому вільними.
Але іноді буває, що ми виявляємо нездатність бажати. Чомусь бажання стають нам недоступними. Чому так відбувається?
Чинники, що впливають на відсутність бажання:
1. Розчарування.
Був час, коли ми мали бажання. Ми прагнули їх. Нам здавалося, що ще трохи, і ми це здобудемо. Але потім відбувалися якісь події, і бажане все віддалялося та віддалялося, так і залишившись недосяжним. І ми відчуваємо розчарування. Безглуздість власних зусиль. Начебто б’ємося про наглухо зачинені двері, намагаємося піднятися на гору, яка стає все вищою і вищою. І наші зусилля дедалі більше нас втомлюють.
Варто зупинитись. Припинити боротьбу. І ретельно у всьому цьому розібратись.
2. Переживання втрати.
На цьому етапі ми перебуваємо у процесі проживання значимої нам втрати. Це може бути як смерть близької і дорогої нам людини, розлучення (якого ми не хотіли і до якого не були готові), зрада, втрата роботи (яка була для нас важлива), так і втрата ілюзій, руйнація наших життєвих планів.
Це може бути якийсь діагноз чи інвалідність, яка нас змушує багато від чого відмовитися. Вимушує по-новому будувати життя. Повністю поділяє його на «до» та «після». Ми можемо відчувати, ніби всередині нас щось надірвалось, зламалося; річка життя, що нас живила, пересохла; настала холодна дощова осінь.
Нам це важко переживати, тому що в цьому всьому ми безповоротно втрачаємо якусь частинку себе.
І потрібен час, щоб це прожити. Важливо оточити себе на цей час людьми, які нас підтримають.
3. Нас переконали, що те, чого ми хочемо – не має значення, без цього можна (або потрібно) обійтися.
Виховуючи, нам частіше говорили, ні, ніж так. Безліч наших бажань залишилися незадоволеними. Як матеріальних, так і емоційних. Батьки не мали часу, грошей або бажання зрозуміти і задовольнити їх. «Навіщо тобі, ти цього не заслужив», «Досить нити, сама винна».
Наші почуття не помічали. Їх не сприймали всерйоз. Ми навчилися їх ховати, щоб уникнути глузування: «Такий дорослий, а реве як баба», «Дивись, цілу річку вже наплакала».
Настав час визнати важливість наших бажань! Поставитися до них серйозно! Визнати своє право на них!
4. Нас переконали, що хотіти погано.
Коли ми висловлювали наші бажання, то нам давали зрозуміти, що це погано. Що ми погані, якщо у нас могли з’явитися навіть думки про це. Нас соромили за те, що ми чогось потребуємо: «Не соромно тобі машинку просити, ти ж знаєш, що у нас грошей немає», «У тебе зовсім немає совісті, просити мене пограти, коли ти бачиш, що я прийшов з роботи втомлений»…
Тому ми нічого, ні в кого не просимо. Ми шалено боїмося бути тягарем. Нам дуже страшно знову випробувати ці почуття.
Час визнати право на свої бажання! Прямо і відкрито просити, що нам потрібно.
5. Нас переконали, що те, чого ми хочемо – неможливо.
Нам часто говорили, що ми не досягнемо бажаного: «Подивися на себе, яка з тебе балерина!!!», «Де ти, а де Клічко!!!», «Ти ж у нас тупенький»…
І тоді ми програли. Ми навіть не боролися. Навіть не спробували. Ми зрадили себе. Ми злякалися, що без їхньої підтримки не впораємося…
Настав час повірити в себе! Ставити великі цілі та йти до них!
6. Нас переконали, що ми хочемо зовсім іншого.
Нам було сумно, а нам пропонували поїсти. Нам хотілося грати – а нас укладали спати. Ми хотіли ласки – а нас боялися розбалувати та відштовхували. Тому що вони знали краще, чого ми хочемо.
Хтось хотів стати хореографом, його відправляли на фінансиста. Хтось хотів бути ветеринаром, його змушували йти на менеджмент. Когось тягнуло до спорту, його змушували вивчати математику. Тому що вони знають краще, ким нам бути.
Вони знають краще, яка дівчина чи хлопець нам підходять.
Ось так багато хто з нас продовжує реалізовувати в цьому світі не свої, а батьківські бажання. Живуть їх життям. Реалізують їхні програми. Наче в нашому тілі одного разу оселилися батьки і продовжують там жити. Позбавивши нас власного внутрішнього простору. Цілком витіснивши нас самих. І тепер цей простір належить ще багатьом іншим – друзям, коханим, дітям, сусідам… багатьом, але не нам самим.
Як відрізнити бажання оточуючих нас людей від наших власних?
Це можна зрозуміти лише зазирнувши до себе всередину. Поставивши особисто собі це питання. Провівши чіткий кордон між своїми та чужими почуттями та бажаннями.
Не дивуйтеся, якщо ви відчуваєте страх, що можете не впоратися зі своїми бажаннями, що вони заповнять вас всього, і ви втратите контроль над ними. Страх, що порушуєте батьківські розпорядження. Можливе навіть почуття провини. Таке характерно всім людям, які довго жили чужим життям.
Настав час повернути собі! Своє тіло, почуття, бажання, життя!
7. Природна життєва криза.
Періодично у житті відбувається перезавантаження. В якийсь момент життя ми виявляємо, що все те, чого ми хотіли раніше, стало нам нецікавим, втратило свою таємничість і магнетизм. Буває дуже складно зізнатися в цьому. І в той же час важливо. Якийсь час ми можемо перебувати у стані, коли нам нічого не хочеться. Трохи згодом ми, прислухаючись до себе, починаємо відчувати нові бажання.
Бажання вам!!!
©️Людмила Мініна