«Мені дуже шкода…» — це ті слова, які хотіли б почути дорослі, що дітьми постраждали від батьківського насильства, жорстокості чи байдужості.
«Мені дуже шкода, що я так вчиняв… Що проявляв до тебе насильство… Ти не заслуговував такого відношення. Я мав тебе захищати й підтримувати. А натомість руйнував твою психіку, тіло… Зараз я це все розумію… Якої серйозної шкоди тобі завдав…»
«Я визнаю твої почуття. Зрозуміла, як тобі було важко і гірко, коли мене не було поруч. Я була вимушена тебе залишати… Мені шкода, що ти так страждала… що не отримала моєї ніжності й любові…»
«Мені шкода, що того, що сталося, вже не виправити і не змінити. Дуже прикро, що тобі прийшлось це все переживати знову і знову. Ти маєш право на злість, образу, яку відчуваєш… Я дуже про це шкодую»…
Так виглядала б доросла відповідальна позиція батьків, які турбуються про свою дитину. У яких є сміливість визнати свої руйнівні дії. Які готові принести краплю полегшення. Які зацікавлені в покращенні стосунків з уже дорослими дітьми. У появі близькості та розуміння.
Що важливо?:
- Визнання завданої шкоди.
- Визнання почуттів своєї дитини та права їх відчувати.
- Щире шкодування про вчинене.
Це б дуже багато що змінило…
Але це все залишається лише недосяжною рожевою мрією.
Бо на це здатні, на превеликий жаль, лише одиниці…
©️Людмила Мініна