Немає слів розказаних сумніших,
Ніж «Це життя могло бути моїм!»
Джон Грінліф Вітті
Як часто ми втрачаємо себе у стосунках, роботі, турботі про будинок, дітей. І поступово починаємо усвідомлювати, що наше життя стало безрадісним.
Як повернутися до тієї точки, де ми втратили себе? Як знову знайти себе, свою спрямованість та радість буття? Навчитися проживати кожну хвилину з задоволенням?
Насправді відповідь проста. Життєво важливо усвідомлювати свої потреби та бажання в даний період життя, на даний момент. Не відкладаючи своє життя на потім – коли виростуть діти, коли буде нова квартира, отримаю просування по службі, вийду на пенсію, зароблю перший мільйон. Але щось наполегливо заважає його здійсненню.
Як часто нас напружує, що час іде так повільно? І ми прагнемо, щоб швидше пройшли ці 5 хвилин, ця година, день, тиждень, місяць, рік….. Це схоже на те, як колись ми хотіли швидше вирости, закінчити школу. І нам здавалося, що десь там, у далекому майбутньому, почнеться справжнє життя. І-і-і я-я-к заживемо. Але що старші ми ставали, то далі зміщувалися терміни.
Що заважає нам жити так, як хочемо, саме зараз?
Хтось скаже – це неможливо – діти маленькі, з ними ніколи вгору глянути; квартира в мене стара, та й меблі – не можу я; посада в мене не статусна, та й зарплата не та; я завантажений по роботі надмірно; грошей у мене мало – нічого дозволити не можу… і так нескінченно… Чи не здається вам, що це просто виправдання самому собі? Може, все-таки досить!?
Варто серйозно прислухатися до своїх внутрішніх бажань. Чого ми хочемо насправді? Як ми хочемо жити сьогодні?
Подумайте. Якби ви знали, що цей день – останній у вашому житті – робили б ви те, що робите? Чи спілкувалися б з тими людьми, які вас оточують? Чи важливо було б для вас – чи є у вас те, чого ви так прагнете? Що б ви зробили насамперед?
А тепер реально уявіть сьогодні останній день вашого життя, який закінчиться разом із заходом сонця. Життя добігає кінця і нічого вже неможливо змінити. Побудьте із цим усвідомленням. Що ви відчуваєте у зв’язку з цим? Прислухайтесь. Страх? Радість? Сум? Можливо, полегшення?
З ким вам розлучатися найскладніше? Що важливого хотіли б сказати цим людям? Про що ви найбільше шкодуватимете? Що важливого ви так і не реалізували? Які мрії та бажання не втілили? Чи мають таке вже велике значення ті дбайливо збережені образи перед обличчям Кінцевості нашого існування? Чи такі вже непереборні перепони до бажаної мети з цієї точки? Чи влаштовує вас те, що залишаєте після себе? Чи був сенс у вашому існуванні?
Хтось скаже – все це нісенітниця – у мене ще багато часу попереду (я житиму вічно!). Я зможу колись досягти бажаного життя (скоро пенсія, діти підуть до школи, обіцяють підвищення). Так, але ж так ми говорили завжди… І біда в тому, що ми не знаємо, коли настане цей останній день нашого життя… Коли настане останній день життя дорогих нам людей…
Скільки вам років? 15, 20, 35, 50? Як довго ви очікуєте почати жити по-справжньому? Чи, можливо, все найкраще у вас уже в минулому? Скільки років, місяців чи днів із ваших років ви дійсно жили? Скільки плануєте прожити?
Прислухайтеся до себе
Прислухайтеся до себе. Що ви відчуваєте зараз? Чи влаштовує вас те, де і з ким ви перебуваєте, чим займаєтесь? Як ви опинилися у цій точці вашого життя?
Чого ви насправді хочете? Що відчувати, де бути, з ким бути, чим займатися? Насамперед важливо зрозуміти ЦЕ. І у вас буде мало шансів шкодувати про не прожите життя на смертному одрі.
Знання того, що ми хочемо, прийняття важливості наших бажань та прагнень наповнює наше життя змістом. Крок за кроком просування до досягнення істинно важливих цілей зміцнює нашу віру в себе. Розуміння справжніх цінностей робить нас ближчими до себе самих. І в першу чергу варто помічати ті дрібниці, які прикрашають наше таке людське існування.
©️Людмила Мініна