Торгівля людьми та проституція з психотравматологічної точки зору -

Автор статті: Dr. Ingeborg Kraus

Переклад з німецької: Людмила Мініна

Зміст:

Сторінка 2: Вступ

Сторінка 3: Проституція з психотравматологічної точки зору

Сторінка 4: Дослідження поширеності ПТСР серед людей, які займаються проституцією

Сторінка 9: Клінічні приклади:

Тіло і розум повинні бути вимкнені в проституції
Кожен клієнт травмує
Дисоціація та травматична пам’ять. Травматичні наслідки часто проявляються набагато пізніше.
Претравматизація як спосіб вступу в проституцію
Ми стали співучасниками, і це ускладнює процес зцілення для постраждалих.

Сторінка 13: Багато людей мають хибне уявлення про жертв торгівлі людьми з метою сексуальної експлуатації. Травматичні зв’язки та наслідки травми примушують жінок займатися проституцією.

Сторінка 15: Легальна купівля сексуальних послуг посилює насильство щодо жінок у суспільстві вцілому

Сторінка 17: Висновки та політичні вимоги

Сторінка 18: Про автора

Вступ:

Прихильники проституції неодноразово публікують статті, в яких зображують проституцію як таку ж саму роботу, як і будь-яку іншу, та заперечують травматичні наслідки. Це може бути так само і для цих людей. Однак вони становлять лише меншість і часто практикують проституцію на фізичній відстані, здебільшого в студіях домінатрикс. Ці зображення проституції не відображають реальності, яку сприймає більшість населення Німеччини. Однак вони створюють стійкий хибний образ цієї діяльності та впливають на політику до такої міри, що вона приймає закони, які є марними для більшості жінок, залучених до проституції, та повністю відірвані від їхніх реалій. Більшість жінок сильно страждають у проституції та в результаті стають хворими. Чинне законодавство про проституцію є сприятливим для злочинців і в першу чергу вигідне тим, хто отримує прибуток від цієї системи. Жінки, що займаються проституцією, залишаються здебільшого незахищеними; а що ще гірше, чинні закони також діють як каталізатор торгівлі людьми з метою сексуальної експлуатації.

«Травма та проституція» виникла із «Заклику до світу без проституції». Це асоціація вчених з галузей медицини, психології та психотравматології, які навчають про реалії проституції, її шкоду для здоров’я та соціальний вплив. Усі підписанти (див. доданий список на сайті автора) закликають до запровадження заборони на купівлю сексу за зразком скандинавських країн. Цю мережу я (Інгеборг Краус) заснувала у 2014 році, і сьогодні вона налічує понад 200 учасників. Сайт працює 5 мовами та зараз здобув міжнародну популярність.

Все більше лікарів та терапевтів, які контактують із жінками, що займаються проституцією, бачать драматичний вплив проституції на них. Вони обурені ліберальним підходом до проституції в Німеччині. Роками психотравматологи, такі як експертка Michaela Huber, попереджали про руйнівні наслідки проституції. Доктор Lutz Besser, керівник Центру психотравматології та травматерапії в Нижній Саксонії, говорить у цьому контексті про «експлуатацію та сексуальне приниження жінок». «Проституція — це напад на гідність жінок», — сказав Besser. Багато хто, і їхня кількість зростає, висловлюються та мобілізуються. Вони пишуть протестні листи та статті, як це зробив психіатр доктор Stephan Alder зі своєю заявою «Проституція робить хворими», або ж вони заснували такі ініціативи, як «Мангейм проти купівлі сексу», яку заснували лікарі доктор Damaris Köhler та доктор Richard Heil. Усі вони закликають до термінової правової реформи та виступають за впровадження Скандинавської моделі. Тому що: Купівля сексу не повинна бути дозволена!

Ці голоси не можна ігнорувати!

У наступному тексті я записала деякі дослідження щодо поширеності посттравматичних стресових розладів серед людей, які займаються проституцією. Ці дані чітко показують надзвичайно високий рівень поширеності ПТСР серед жінок, які займаються проституцією. Займатися проституцією навіть небезпечніше, ніж пережити війну. Чи можемо ми як суспільство все ще підтримувати систему, яка має войовничий вплив на жінок, але не приносить жодної соціальної користі?

Якщо подивитися на Швецію, першу країну, яка запровадила заборону на купівлю сексу у 1999 році, то переважна більшість шведського суспільства підтримує цей закон (приблизно 70%). Ніхто у Швеції не згадує ностальгічно минуле і не сумує за «старими добрими часами», коли у Швеції були борделі, і там можна було купити жінок для сексуальної розрядки чоловіків. Ні, суспільство не сумує за легальною купівлею сексу у Швеції. Купівля сексу не приносить жодної соціальної користі. Однак купівля сексу спричиняє багато страждань і величезні порушення прав людини: вона спричиняє торгівлю людьми з метою сексуальної експлуатації у вражаючих масштабах; вона спричиняє насильство/вбивства, приниження та мізогінію; вона спричиняє нелюдські умови та фінансову експлуатацію; вона робить людей хворими та травмує їх, часто на все життя.

Для порівняння: за останні 20 років у Німеччині було вбито 102 повії. У Швеції з 1999 року — лише одна жінка. Вже самі ці цифри повинні усіх нас налякати!

Легальна купівля сексуальних послуг більше не є прийнятною в нашій країні та порушує як принцип рівності, закріплений в Основному Законі, так і людську гідність.

Проституція з психотравматологічної точки зору:

Проституцію не можна вважати роботою, як будь-яку іншу, оскільки вона травмує. Численні дослідження показали, що ризик розвитку посттравматичного стресового розладу вищий у сфері проституції, ніж на війні.

З точки зору психотравматології, проституція — це робота, яка не схожа на будь-яку іншу. Michaela Huber, колишня голова Німецького товариства травм та дисоціації (DGTD), каже наступне:

«Щоб дозволити незнайомим людям проникнути у власне тіло, необхідно відключити природні явища, які в іншому випадку були б неминучими: страх, сором, відчуження, огиду, презирство, відразу, самоосуд, біль. Натомість їм настає байдужість, внутрішні переговори, фактичне розуміння досвіду проникнення та переосмислення акту як роботи чи послуги. Більшість жінок, які займаються проституцією, навчилися дуже рано вимикатися через сексуальне насильство в дитинстві».

Справа в тому, що багато досліджень на цю тему виявили зв’язок між заняттям проституцією та досвідом насильства в дитинстві.

Система проституції використовує ці травматизації для власних інтересів та прибутку. За жодних обставин проституцію не можна визначати як роботу чи послугу. Ерогенні та репродуктивні частини тіла жінок надто чутливі, щоб їх об’єктивувати як інструменти. Проституцією можна займатися лише в стані дисоціації.

Дослідження поширеності посттравматичного стресового розладу (ПТСР) серед осіб, що займаються проституцією:

1.У дослідженні 2006 року опитали 72 жінки, які займалися вуличною проституцією в районі Сіднея в Австралії. Дослідниці Amanda Roxburgh, Louisa Degenhardt та Jan Copeland виявили, що всі жінки, крім однієї, пережили та продовжують переживати численні травми. Більшість зазнали насильства вже в дитинстві: 75% зазнали сексуального насильства до 16 років, 26% зазнали насильства до 6 років. 47% відповідали критеріям ПТСР згідно з критеріями DSM-IV з поширеністю протягом життя, а 31% мали гострий ПТСР, що дуже високий рівень, порівняно з населенням Австралії, де точкова поширеність ПТСР становить 3,3%, або серед ветеранів війни – 15%.

87% відповідали критеріям депресивного розладу, 74% мали суїцидальні думки, а 42% вже робили спроби самогубства. Наркотична залежність також була дуже поширеною.

2.Дослідження Melissa Farley, проведене у 2003 році у дев’яти країнах, в якому опитано 854 особи, що займаються проституцією, виявило, що проституція є мультитравматичною: 70-95% зазнали фізичного насильства в проституції, від 65% до 95% зазнали сексуального насильства в дитинстві, від 60% до 75% були зґвалтовані в проституції, 88% зазнали словесного насильства в проституції, а 68% відповідали критеріям посттравматичного стресового розладу, тяжкість якого порівнянна з такою у ветеранів війни або жертв тортур.

89% хотіли залишити проституцію, але не мали іншого вибору. Потреби були різноманітними: 75% потребували житла або безпечного місця, 76% потребували допомоги з поверненням до роботи, 61% потребували медичної допомоги, 51% потребували юридичної допомоги та 47% потребували лікування від наркотичної/алкогольної залежності.

Результати дослідження суперечать багатьом поширеним міфам: що вулична проституція є найгіршою формою проституції або що більшість людей займаються цим добровільно.

3.У 2001 році Sybille Zumbeck досліджувала поширеність травматичного досвіду та посттравматичного стресового розладу серед повій у Гамбурзі. Вона виявила, що у 60% жінок був виражений посттравматичний стресовий розлад. 65% жінок зазнали фізичного насильства в дитинстві, а 50% жінок пережили сексуальне насильства в дитинстві.

4.Дослідження, проведене Schröttle & Müller на замовлення Федерального міністерства у справах сім’ї, людей похилого віку, жінок та молоді у 2004 році, показало, що 87% (зі 110 опитаних) жінок, які займаються проституцією, зазнають фізичного насильства, 82% – емоційного насильства, 92% – сексуальних домагань та 59% – сексуального насильства. 73% зазнали фізичного, а 43% – сексуального насильства в дитинстві.

Вже лише ці цифри ускладнюють говорити про цю роботу, як про будь-яку іншу. Це дослідження було проведено понад 10 років тому, і з того часу ситуація значно погіршилася. Насильство є складовою проституції.

5.У дослідженні Roberto Valera, Robin Sawyer und Glenn Schiraldi, яке з’явилося влітку 2000 року в науковому журналі American Journal of Health Studies, розглядалися насильство та посттравматичний стресовий розлад серед людей, які займаються вуличною проституцією у Вашингтоні. Вони опитали 140 осіб і виявили, що 44% зазнавали сексуального насильства в дитинстві, 66% є або були бездомними, 61% повідомили про фізичне насильство під час заняття проституцією, 80% зазнавали погроз зброєю під час заняття проституцією, а 50% повідомили про зґвалтування під час заняття проституцією. 42% відповідали критеріям ПТСР згідно з DSM-IV.

6.Дослідження 2019 року, проведене Ju Nyeong Park, Michele Decker, Judith Bass та іншими, в якому опитано «працівниць секс-індустрії» у вуличній проституції в Балтиморі (США), показало, що 61% жінок мали позитивні симптоми посттравматичного стресового розладу.

7.Дослідження Daalder, A. L., Bogaerts, S., & Bijleveld, C. C. з 2013 року також приходить до подібних результатів.

8.У дослідженні, проведеному Hyunjng Choi, Carolin Klein, Min-Sup Shin та Hoon-Jin Lee у 2009 році, взяли участь 46 жінок, які займалися проституцією, з Південної Кореї. У жінок, які займалися проституцією, спостерігався вищий рівень ПТСР та комплексного посттравматичного стресового розладу (кПТСР) порівняно з контрольною групою. Жінки, які пережили сексуальне насильство в дитинстві та проституцію, мали найвищі показники розладів, пов’язаних з травмою.

9.У дослідженні 2008 року, проведеному Young-Eun Jung, Jeong-Min Song, Jihye Chong, Ho-Jun Seo та Jeong-Ho Chae було розглянуто психічне здоров’я 113 жінок, які покинули проституцію та проживали в притулку. Колишні повії страждали значно більше від стресових реакцій, соматичних симптомів, депресії, втоми, фрустрації, проблем зі сном, курінням та алкоголем, а також від частіших та тяжчих симптомів посттравматичного стресового розладу, ніж контрольні групи.

10.У шести дослідженнях, проведених Ульмським травматологічним центром, повії класифікуються як група високого ризику травматичних розладів: “Робота з наслідками: Згідно з дослідженнями, від 47 до 87 відсотків опитаних жінок-повій страждають від посттравматичного стресового розладу, повідомляють вчені з Травматологічного центру Університету Ульма».

Я могла би зараз перерахувати ще багато досліджень, які показують, що поширеність посттравматичного стресового розладу серед людей, які займаються проституцією, є надзвичайно високою. Фактично, частота розвитку ПТСР у проституції більш ніж удвічі вища, ніж у жертв війни (у яких поширеність розвитку ПТСР становить 20%).

Наука довела незліченну кількість разів, незалежно від того, в якій країні, яка форма проституції чи як вона практикується: проституція є надзвичайно травматичною! Однак ці факти насправді не сприймаються серйозно політиками та ЗМІ, а закони про проституцію ґрунтувалися на окремих заявах, деякі з яких надходили від тих, хто наживався на цій системі. Щоб проілюструвати поведінку політиків у Німеччині: якби це було питання кліматичної політики, німецький уряд заперечував би зміну клімату та відкидав би всі кліматичні угоди. У сфері проституції політика, схоже, повністю відірвалася від реальності людей, які займаються проституцією, та від науки, і залишається замкненою в запереченні насильства, яке відбувається в проституції.

Травматизація в проституції також часто складнa. Поширене використання порівняння з іншими роботами (наприклад, прибиральницею або продавчинею у великому магазині). Однак, проституцію не можна порівняти з такими видами діяльності, оскільки вона передбачає насильство над найінтимнішою зоною жінки. Все більше жертв проституції повідомляють про травматизацію та кажуть, що секс-індустрія «вчить вас більшe не бути людьми».

Насильство та приниження, які вони переживають у проституції, можна витримати лише через механізм розщеплення/дисоціації. Про це повідомляє дедалі більше жертв/переживших проституцію, а також травматерапевти. Колишня жертва проституції та психотерапевтка Anna Schreiber у своїй книзі «Тіло шукає душу» описує, що «проституція без дисоціації нестерпна».

Stephan Alder, голова правління регіональної асоціації bvvp та делегат Бранденбурзької державної медичної асоціації, пише політичну заяву на тлі свого досвіду роботи психіатром та психотерапевтом, де каже: «Проституція робить людину хворою». З цього виникають політичні вимоги, і він закликає до політичної зміни курсу шляхом запровадження Скандинавської моделі.

«Не може бути, — каже Alder, — щоб у гуманістичній та демократичній конституційній державі, яка керується правами людини, сформульованими в її конституції з 1948 року, існували такі закони, як Закон про проституцію 2002 року, які спричиняють у людей тривалі психічні захворювання».

У звіті гінеколога з Гейдельберга Wolfgang Heide за 2016 рік було виявлено, що здоров’я жінок, які займаються проституцією, є жахливим: до 30 років жінки вже передчасно старіють, що є симптомом надзвичайного та постійного стресу. Усі жінки страждають від постійних болей в животі, гастриту та постійних інфекцій через нездорові умови життя.

Тільки за допомогою алкоголю, наркотиків та медикаментів вони можуть пережити емоційну та психологічну травму. Далі він пояснює, що попит на вагітних жінок у сфері проституції зростає. Ці жінки повинні «обслуговувати» від 15 до 40 чоловіків на день, поки не народиться їхня дитина. Вони часто відмовляються від своєї новонародженої дитини, щоб мати змогу якомога швидше повернутися до роботи, іноді вже через три дні після народження. Така необдумана практика щодо здоров’я матері та новонародженої дитини може призвести до незворотних наслідків.

Lutz Besser, психіатр з «Центру психотравматології в Нижній Саксонії», повідомляє про практику запліднення жінок лише для того, щоб пропонувати їх покупцям сексуальних послуг, а потім змушувати їх робити пізні аборти за кордоном. Коли вони народжують, вони часто залишають дитину в лікарні, щоб якомога швидше знову завагітніти.

У своїй заяві щодо слухань у Бундестазі (04.06.2016) Besser зазначає наступне:

«Проституція — це організована та легітимізована форма деградації, приниження, фізичної та психологічної шкоди жінкам. І наші політичні представники це толерують». І він запитав: «Чи хочемо ми як суспільство продовжувати легалізувати це політично і тим самим погоджуватися на «вбивство душ» кількох сотень тисяч жінок?»

Також важко витримати читання звіту гінекологині Liane Bissinger про фізичну шкоду, завдану проституцією. Вона повідомляє про порушення кишкової флори, захворювання зубів, ротової порожнини та щелепи, екзему шкіри, болі у всьому тілі та часто біль у кульшових суглобах (від того, що вони годинами витримують важкі ваги клієнтів, що лежать на них, з сильними поштовхами), незворотну слабкість тазового дна з труднощами утримання сечі або дефекації тощо.

Абсурдно говорити про репродуктивні права жінок, які займаються проституцією, адже йдеться лише про право покупця сексу гарантувати свої права без обмежень.

З огляду на надзвичайне насильство та серйозні порушення прав людини, що відбуваються в проституції, слід серйозно запитати, чому досі висувається аргумент, що заборона на купівлю сексу призведе до збільшення насильства. Проституція – це є система насильства!

Аргумент добровільної проституції використовується неодноразово. Використовуючи наступні клінічні приклади, я хотіла би показати, як може виглядати «добровільна проституція», а також механізми виживання, які необхідно розвинути, щоб мати змогу витримати фізичний та психічний біль проституції: зв’язок із злочинцем, дисоціація, відсторонення, самознецінення, самообман, безнадія. Зазвичай за примусовою проституцією стоять ментальні кайдани. У проституції часто діють подібні механізми, як і в домашньому насильстві, що робить вибір — залишити кривдника — для багатьох жінок практично неможливим. Пізніше саме страх ще більше утримує жінок у пастці проституції. Про добровільність тут неможливо нічого говорити.

Клінічні приклади:

Приклад 1: Тіло і розум потрібно вимкнути

Моя клієнтка приїхала до Німеччини молодою жінкою з економічних причин. Вона походить з єврейської академічної родини зі Східного блоку. Її вхід у проституцію відбувся через аферу коханця, німецького сутенера (торговця людьми) у той період її життя, коли вона була дуже вразливою. Вона майже не розмовляла німецькою і почувалася дуже розгубленою та самотньою в Німеччині. Вона «добровільно» пішла в проституцію, щоб допомогти своєму «хлопцю» фінансово. Потім вона 10 років займалася проституцією в Німеччині, де її фінансово експлуатував сутенер. Вона пішла сім років тому і досі страждає від важких розладів, пов’язаних з травмою: комплексного посттравматичного стресового розладу, агорафобії з панічним розладом, рекурентного депресивного розладу (іноді дуже важкого), а також труднощів із засинанням і підтримкою сну.

Бабуся моєї клієнтки пережила Голокост, зазнавши багатьох втрат у родині. Вона, єдина онука цих людей, які пережили Голокост, шукала кращого життя в Німеччині та зазнала сексуальної експлуатації в легальних німецьких борделях. Питання провини також неодноразово розглядається в терапії. Вона відчуває провину за те, що не сказала «ні». Але яку повторювану провину несе Німеччина у її сімейній та особистій історії?

За згодою моєї пацієнтки та її словами, тут будуть представлені травматичні механізми дисоціації та інтроекти кривдника, що діють у проституції:

«Я чітко пам’ятаю перший день. Я була шокована! Спочатку те, що мені довелося працювати абсолютно голою. Я була безмовна, і водночас дуже боялася чоловіків. Я проковтнула цей страх. Я не хотіла, щоб хтось зі мною розмовляв.

Першого разу, з першим чоловіком, було таке відчуття, ніби це не я. Це була не я. Я зовсім зникла, поринула в інший вимір. Я нічого не відчувала. Мене там не було. Це була не я. У борделі це була чиста дереалізація. Я нічого не відчувала, навіть сорому не відчувала. Почуття сорому прийшло пізніше, у зовсім інших ситуаціях.

У борделі я ніколи не була собою. Навіть мій голос змінився. Моє тіло також відчувалося інакше: м’яким і слабким. Наче я була зроблена з пудингу, у мене не було м’язового тонусу. Мені вдавалося позбутися цього механізму, коли я залишала бордель. Але дедалі частіше це відчуття наздоганяло мене у повсякденному житті. Навіть сьогодні, через 7 років після того, як я покинула проституцію, це все ще наздоганяє мене у повсякденному житті. Я в універмазі і раптом стою поруч із собою. Таке відчуття, ніби я спостерігаю за всім збоку поруч зі мною. Ніби я є не я. Мій голос звучить зовсім інакше, і мені дуже важко зосередитися. Мені важко розмовляти з людьми в такі моменти. Мені здається, що з цими людьми розмовляє хтось інший, а не я.

Все було болем у цей час. Він (мій сутенер) також весь час знущався з мене, що було болючіше навіть за побиття: він постійно повторював мені, що я потворна та дурна, що гості займаються зі мною сексом лише з жалю. В клубі я навіть отримала ще одне підтвердження. Цькування було настільки жорстоким, що спричинило сильний внутрішній біль. Я навіть іноді закривала обличчя, щоб ніхто не дивився на мене.

Я потрапила в замкнене коло приниження: щоб я могла залишатися і продовжувати займатися проституцією, він мене нищив. А в борделі моя самооцінка була повністю зруйнована. Саме тоді був повний кінець з моєю самооцінкою.

Було постійно боляче перебувати в борделі. Я знала завжди, що зі мною сталося, і не могла собі цього пробачити. Я не могла себе поважати. Це також спричиняло біль. Виклик, запланований на понеділок в іншому місті, спричиняв біль за кілька днів до цього. Поїзди та вокзали досі є для мене величезними тригерами. Вони викликають у мене паніку.

Я приймала бажане за дійсне. Я поринала в уявні світи, і це мені допомагало. Біль був стерпнішим, коли я казала собі, що не заслуговую нічого кращого, коли ненавиділа себе.

Ці механізми допомагали мені впоратися з болем. Однак сьогодні біль продовжує наздоганяти мене: я відчуваю себе абсолютно нікчемною і нездатною щось змінити. Саме цей біль пов’язаний із зневагою. Не цей біль мене жаліє, не цей біль бачить у мені нещасну жертву; це біль глибокого розчарування, невпевненості в собі, неповаги до себе. Я досі звинувачую себе, бо кажу собі, що була надто слабкою, щоб захистити себе.

Тіло відключилося через кілька місяців після початку. Перші кілька місяців – це тортури, після чого тіло було паралізоване, повністю заціпеніле. Тіло завжди вимикалося під час викликів. Це було однаково для кожної жінки. Ви думаєте про інші речі, поки це робите. Після виклику тіло знову запрацьовувало. Але не зовсім. Почуття сорому та огиди часто все ще були присутніми поруч. Огида до самої себе часто затримувалася.

Моєму розуму також довелося знайти спосіб вимкнути емоційний біль. Після того, як я вимкнула своє тіло, я вимкнула і свій розум, обманюючи себе: я сказала собі: «це — робота». Це допомогло мені краще це пережити. У цій «окситоциновій хмарі» все зникло.

Близько 5 років я була вільною від страху завдяки цій «хмарі окситоцину». Але страх знову пронизав тіло. Спочатку я більше не могла спати. Усі гормони, що захищали мене від страху, були вичерпані. Хмара брехні, в якій я була, раптово зникла.

Це сталося, коли я була на виклику. Після виклику я не могла встати. Потім я пролежала у ліжку цілий день. Мені стало дуже надзвичайно страшно. І я більше не могла заповнювати страх брехнею, щоб він зник. Моє тіло більше не могло цього витримати. Я відчула екстремальний екзистенційний страх. Все, що я роками пригнічувала, випливло на поверхню: руки тремтіли, ноги підкосилися, а тіло просто більше не могло цього витримувати. Якби я не отримала цих реакцій, я б, можливо, досі займалася проституцією. Мій організм забив тривогу, і я серйозно захворіла. Окситоцинова хмара зникла. Але я мусила продовжувати. Тим часом я відчувала огиду з обох сторін. Мені було гидко до себе і до чоловіків. Я більше не могла цього терпіти, тому мій організм оголосив страйк. Виклик був пеклом. Навіть після виклику це не минало: відчуття огиди та сорому не зникало. Всі ресурси окситоцину зникли. Раніше я йшла на виклик з упевненістю. Це зникло. Я відчувала огиду та порожнечу. У мене більше не було сил. Було важко навіть переодягнутися в ліжку. Я займалася проституцією ще рік. Після цього я вийшла без жодних грошових запасів. Я не могла виходити з дому цілий рік. Навіть вдома у мене були напади паніки та нічні кошмари.

Сьогодні мені соромно. Мені дуже соромно. Сьогодні сором набув нового обличчя: обличчя розчарування. Я нічого не досягла і не була достатньо сильною, щоб поскаржитися на нього тоді. Я шкодую, що не зробила більшого. Але ми всі мали страх. Величезний страх.

Сьогодні страх мене не відпускає: я боюся навіть вийти на вулицю, боюся чоловіків, боюся, що чоловіки будуть витріщатися на мене, що вони мене будуть торкатися, що будуть цькувати, що вони мене поб’ють…

Проституція є протилежністю свободи. Це не добровільно. Якщо ви обираєте цей шлях, бо маєте потребу, то це не добровільно. У цьому немає нічого добровільного. Це останній шанс. Це є щоразу зґвалтування»

Приклад 2: Кожен клієнт є травмуючим

Більшість жінок переживають першого клієнта як дуже травматичний досвід. Вони описують це як зґвалтування. Потім спрацьовують механізми травми, які також часто спостерігаються у випадках зґвалтування. Таким чином, їхня здатність захищатися порушена. Сутенери та торговці людьми знають про це. Це стратегія, спрямована на те, щоб зробити жінок покірними та зламати їх морально. Ось ще один приклад, що ілюструє ці механізми:

«Закон про проституцію 2002 року роками вважався провальним. Часто стверджували, що повії повинні організуватися та відстоювати свої права, але це складно, якщо не неможливо, тому що вони гинуть у проституції не через роки, а одразу. Для мене бар’єр на шляху до подолання себе та взаємодії з першим клієнтом був дуже високим. Такі почуття, як огида, відраза, сором, смуток та страх, робили майже неможливим для мене виконання цього акту. Я була на межі крику, плачу. Коли акт закінчився, щось у мені зламалося. Я хотіла кричати, але більше не могла. Я хотіла плакати, але більше не могла. Те, що я відчувала, було онімілим і заглушеним. Здатність захищатися та чинити опір втрачається все більше з кожним клієнтом, тому що через цей акт небажаного проникнення дисоціація не тільки домінує в тілі, але й особистість все більше розламується. Цей акт проникнення означає постійне приниження та деградацію до об’єкта сексуального використання. Людська гідність відбирається. Людина перестає сприймати себе як чутливу людину. Це одна з причин того, чому багато жертв торгівлі людьми, також пізніше, коли злочинець дистанціювався від них, залишаються в проституції. Їхня особистість, їхня воля, їхня ідентичність були зруйновані. Абсурдно припускати, що ці самі люди повинні чинити опір і боротися за свої права. Держава має завдання захистити цих людей!»

Приклад 3: Дисоціація та травматична пам’ять. Наслідки травми часто проявляються набагато пізніше.

На початку проституції тіло і розум ще заціпенілі від дисоціації. Соціальні працівники, такі як Sabine Constabel, які довго працювали з повіями, описують це так:

«Спочатку у жінок є величезна захисна стіна, і в якийсь момент вона руйнується, і вони більше не можуть цього терпіти. Вони нічого не можуть зробити. І все, чого вони прагнуть, це наркотики».

Під час дисоціації мозок значною мірою заморожений, подібно до того, як це відбувається під наркозом. При травматичному стресі інтегративні функції руйнуються. Але, звісно, жінки, що займаються проституцією, все одно переживають те, що з ними відбувається. Цей досвід частково зберігається в одній структурі мозку: травматичній пам’яті, яка може бути реактивована (стригерована) в зовсім інший час. Тоді трапляється так, що ця травма пізніше переживається з усією її інтенсивністю (страх, огида, сором), але не дисоційовано, а з повним усвідомленням. І саме в цьому полягає посттравматичний стресовий розлад.

Система проституції у цьому відношенні отримує вигоду від стану дисоціації, оскільки жінки не можуть захистити себе, бо вони паралізовані. Вони, по суті, надають свої тіла в користування та переживають принизливі та зневажливі речі.

Жінки не стають здоровими в проституції. У проституції жінки зазнають дедалі більшої травми. У дисоціативному стані вони переживають дедалі ще більше травматичних подій. І травматична памʼять стає все більшою і більшою, оскільки додається все більше травматичного матеріалу.

Наступний приклад додатково проілюструє дисоціацію під час проституції. Вищезгадані дослідження, які показують дуже високу поширеність ПТСР та проституції, тим не менш вважаються низькими з клінічної точки зору, оскільки симптоми проявляються не одразу, а у багатьох жінок, які брали участь у дослідженнях і все ще займалися проституцією, симптоми можуть не розвиватися до пізнішого часу.

«Травма також може закріпитися в тілі та проявлятися по-різному. Після мого виходу з проституції посттравматичні стресові розлади з’явилися не лише у вигляді панічних атак, які зробили моє нове повсякденне життя нестерпним із задишкою та постійним відчуттям втрати свідомості. Вони також проявилися в моїй опорно-руховій системі, яка стала настільки слабкою, що я ледве могла ходити. Необхідність терпіти насильство ослаблює тіло і душу. Необхідність терпіти насильство, яке не визнається насильством (так само, як у Німеччині не визнається, що купівля сексу є насильством), ще більше ослаблює тіло і душу, тому що, з одного боку, ви спочатку переконуєте себе, що все не може бути так погано, і очікуєте, що вам доведеться терпіти те, що нестерпно.

Пізніше я запитала себе, як мені вдалося це терпіти 6 років. Допомогло не лише знеболення алкоголем, а й, понад усе, і це стало зрозуміло мені лише пізніше, дисоціація. Дисоціація – це захисний механізм тіла, який відокремлює відчуття від свідомості, щоб витримувати нестерпне насильство. Мені знадобилися роки, щоб зрозуміти, що таке дисоціація, як вона працює і як вона мені допомогла. Це може проявлятися в багатьох різних формах: для мене це було відчуття, ніби я насправді не присутня і сприймаю всі свої почуття приглушено, ніби мене загорнули у вату. Я переживала себе та життя, ніби за звуконепроникною скляною стіною, я йшла крізь життя, ніби крізь тунель. Це означає, що ви природним чином відчуваєте менше емоційного та фізичного болю – це і є метою дисоціації. Я постійно перебувала в своєрідному трансовому стані, і знадобилося багато часу, щоб розчинити цей захисний механізм, який вже став автоматичним після проституції, і знову змогти належним чином відчути себе та життя навколо. Довгий час я не знала, що зі мною не так, і це уникнення та замкнутість, що виникли в результаті, ще більше загнали мене в ізоляцію».

Приклад 4: Претравматизація як вступ у проституцію

До моєї практики також зверталися жінки, які розповідали, що спочатку сприймали проституцію як форму соціального покращення. Вони кажуть мені, що їм принаймні тепер платять за те, через що їм довелося пройти, коли вони були дітьми.

Ellen Templin, яка керувала студією домінатрікс у Берліні, сказала наступне в радіоінтерв’ю:

«Не існує такого поняття, як добровільна проституція. Жінка, яка займається проституцією, має на це причини. В першу чергу психологічні. Усі тут, у студії, зазнавали жорстокого поводження в дитинстві. Усі».

Rosen Hircher, яка почала займатися проституцією у віці 31 року, також каже:

«Те, що я робила, здавалося мені цілком природним. Я точно знала, куди йду. І здавалося цілком нормальним залишатися там. Я ніколи не забуду першу фразу, яку мені сказала повія першого ж дня: «То ти займалася цим усе своє життя». Насправді, мій дядько в дитинстві сексуально домагався мене. Мій батько був алкоголіком і надзвичайно жорстоким. Тож я звикла до насильства з боку чоловіків з дитинства».

У проституції немає двох груп населення: групи щасливих працівників секс-індустрії та групи дітей, які зазнали насильства. Ні, це одна група населення. Це діти, яких покинули тоді, і яких зараз в проституції покидають вдруге. У цьому випадку проституція є продовженням насильства в житті цих жінок, реінсценуванням цього насильства.

Приклад 5: Ми стали співучасниками, і це ускладнює зцілення для постраждалих.

Я мала сеанс EMDR з жінкою, яка займалася проституцією та стала жертвою торгівлі людьми. Вона прийшла з образом, який хотіла подолати — як її побив сутенер. Я запитала її, чому саме цей образ? Вона сказала, що оскільки він був не сам, то зробив це в присутності своїх друзів, які не були з цього середовища. Вони це бачили і не допомогли мені.

І це надзвичайно ускладнює для постраждалих інтеграцію своєї травми, оскільки насильство, яке вони пережили в проституції, не помічається суспільством, і їх не визнають жертвами цього насильства.

«Лише коли правду визнають, може розпочатися зцілення постраждалої. Однак набагато частіше зберігається мовчання, і історія травматичної події постає не як наратив, а як симптом». З книги «Шрами насильства» Джудіт Герман.

Німецька держава, але також і ми, як німецьке суспільство, із законом 2002 року стали суспільством, яке закриває очі на ці порушення фундаментальних прав людини. З цим законом ми стали спільниками. Впровадження Скандинавської моделі з покаранням покупців секс-послуг також допоможе постраждалим пережити свою травму, оскільки винних буде названо через заборону на купівлю секс-послуг, і провина більше не буде покладена виключно на жертв.

Хибне зображення жертв торгівлі людьми з метою сексуальної експлуатації:

Багато людей вважають, що жертв торгівлі людьми примушують до проституції виключно за допомогою фізичного насильства. Вони уявляють жінку, ув’язнену та закуту в кайдани. Такий образ часто не відповідає дійсності, оскільки багато жінок потрапляють у проституцію через травматичні стосунки, їх експлуатують та утримують там. Це може бути власна родина, власний партнер, «друг», який обманює вас, обіцяючи краще майбутнє за кордоном, це також може статися через аферу з коханцем. Ці зв’язки є дуже травматичними, оскільки злочинець навмисно руйнує самооцінку постраждалої, ізолює жертву та створює від себе патологічну залежність. Такий травматичний зв’язок створюється внаслідок систематичного емоційного насильства з боку кривдника. Це не має нічого спільного з «коханням», це — підступна афера. Багато жертв взагалі не вважають себе жертвами, бо не розуміють травматичних механізмів, які привели їх до цієї експлуататорської ситуації.

Значна частина жертв торгівлі людьми сформували травматичний зв’язок зі своїми кривдниками. Таким чином, «компетентні слідчі кримінальних справ припускають, що 96–98% жінок, які займаються проституцією, контролюються іншими».

Легальна купівля сексуальних послуг також збільшує насильство щодо жінок у суспільстві в цілому:

Часто стверджують, що проституція є захистом від зґвалтування. Використання цього аргументу є неправильним, оскільки він передбачає, що існують жінки, які повинні піддаватися сексуальному насильству з боку чоловіків, щоб захистити інших жінок (жінок соціально вищого рангу) від цього насильства. Ця ідея має глибоко расистський та сексистський характер, який поділяє жінок на тих, хто заслуговує на захист, і тих, хто його не заслуговує. Однак дослідження також показали, що проституція не стримує насильство в суспільстві, а навпаки, сприяє насильству щодо жінок.

Приклад Невади:

В Америці законодавство щодо проституції залишається на розсуд окремих штатів, і лише один із 51 американського штату повністю легалізував проституцію та купівлю сексу протягом 40 років: Невада. Не випадково Невада має найвищі показники насильства щодо жінок: у Неваді найбільша кількість жертв домашнього насильства, вона посідає третє місце за кількістю зґвалтувань та сексуальних домагань та четверте за кількістю феміцидів. Згідно з даними Центрів контролю та профілактики захворювань (CDC) та Національного опитування щодо сексуального насильства та насильства над інтимними партнерами (NISVS), майже половина всіх жінок (48,1 відсотка) у Неваді були зґвалтовані, зазнали фізичного насильства та/або переслідування.

Торгівля людьми з метою сексуальної експлуатації в Неваді на 63 відсотки вища, ніж наступний за величиною рівень у будь-якому іншому штаті Америки, такому, наприклад як Нью-Йорк або Каліфорнія.

У Німеччині також лібералізація проституції мала дуже негативний вплив на суспільство. Тому що проституція має руйнівний вплив не лише на жінок, які займаються проституцією, але й на зраджених жінок, які називають себе жінками-тінями. Це жінки, яких зраджують чоловіки з повіями; вони перебувають у тіні системи проституції.

Ці трагічні «побічні збитки» від проституції донині взагалі не були в центрі уваги. Щодня приблизно 1,2 мільйона чоловіків звертаються до повій. Якщо припустити, що це не завжди покупці однієї статі, і що існує велика кількість одружених клієнтів або тих, хто перебуває у стабільних стосунках, то кількість постраждалих жінок, які зазнали зради та які, коли це було виявлено, зазнали відповідної емоційної шкоди, безумовно, без перебільшення обчислюється двозначними мільйонами.

«…обман, таємність, зрада та сприйняття жінок як простих сексуальних об’єктів — дегуманізація — це справжня проблема. Довіра, взаємна повага та справжня близькість стають неможливими, і таким чином проституція має руйнівний вплив на фундамент стосунків пари. Вона руйнує систему цінностей людини та її здатність до кохання». (Цитата жінки-тіні)

Stephan Alder також бачить шкоду, яку легальна купівля секс-послуги завдає суспільству в цілому, і формулює це так:

«Проституція як досвід взаємодії є психологічно патогенним фактором для всіх громадян і суспільства у Федеративній Республіці Німеччина. Правовий статус проституції з 2002 року посилює цю патогенність і одночасно приховує її».

Вуличні працівники, які працюють із жінками, що займаються проституцією, часто повідомляють, що стикаються з жінками, які повністю втратили зв’язок із собою. Вони реагують страхом або апатією. Здається очевидним, що їм потрібно все, крім сексу. Але покупці сексу стоять поруч з ними і їм начхати на це. Вони сміються та веселяться.

Як це працює? Я ставлю собі те саме питання, яке поставила Caroline Emcke у своїй книзі «Проти ненависті». Так, як можна не бачити потреб людей, а бачити лише власні потреби?

Це працює, тому що легальна купівля сексуальних послуг створює у чоловіків враження, що вони мають право на секс і що вони можуть використовувати жінок для цієї мети. Жінка ув’язнена в соціально сконструйованому образі, а саме в образі «ненаситної сексуальної бестії». Інші потреби їй відмовлені. Вона дегуманізована; вона є лише це: тіло без душі. Це дозволяє покупцю секс-послуги діяти з усілякою безпринципністю; його співчуття блокується і замінюється байдужістю.

Це також підтверджують дослідження Melissa Farley щодо покупців сексу в Лондоні:

50% зі 103 опитаних покупців секс-послуг знали, що жінка, яка займається проституцією, перебуває під контролем сутенера.
Один чоловік сказав: «Це так, ніби він її власник».
35% вважали, що від 50 до 90% повій зазнавали жорстокого поводження в дитинстві.
55% вважали, що більшість жінок потрапляють у проституцію через обман та торгівлю людьми.
Як, на думку клієнтів, почувається повія, перебуваючи з клієнтом: порожнеча, огида, бруд, фізичні та психічні страждання, тривога, вони намагаються відключитися, заблокувати свої думки…
Що є проституція? Вислів одного клієнта: «Ви платите за зручність, це трохи схоже на користування громадським туалетом».

Висновки та політичні вимоги:

Легалізація та нормалізація проституції — рівнозначна капітуляції перед насильством щодо жінок та закріплює нерівність між чоловіками та жінками. Жінкам сигналізують, що вони повинні бути сексуально доступними для чоловіків. Чоловікам сигналізують, що їм потрібен секс, щоб залишатися стабільними та не ставати сексуально насильницькими. Це приховане послання, яке передає система проституції: це послання про зґвалтування.

Помилково вважати, що чоловіча сексуальність неконтрольована. Регуляція емоцій та толерантність до фрустрації є важливими досягненнями цивілізації.

Коли ми говоримо про проституцію, необхідно одночасно думати про те, в якому суспільстві ми насправді хочемо жити, а не лише про обмеження шкоди. Нам потрібне суспільство, яке говорить про насильство щодо жінок і займає позицію проти нього.

У всі часи існували спроби приручити, контролювати та диктувати жіночу сексуальність. Проституція — це такий диктат! Помилково розглядати проституцію як сексуальну свободу. Річ у тім, що йдеться лише про свободу чоловічої сексуальності. І в цьому-то й проблема! Ми повинні зосередити свою увагу на покупцях сексу, які роблять можливою цю насильницьку систему.

З усіх цих причин нам потрібне впровадження Скандинавської моделі. Модель, яка забороняє купівлю сексу, декриміналізує жінок, які займаються проституцією, та пропонує їм альтернативні способи виходу з проституції, забезпечує їм доступ до системи охорони здоров’я та впроваджує профілактичні заходи.

Докторка філософії, дипломована психологиня Інгеборг Краус

Психолог-психотерапевтка (ВТ)

Спеціаліст-терапевтка з психотравматології (DeGPT)

Науковий керівник (Гейдельберзький університет – ZPP)

Практика докторки Інгеборг Краус

Амалієнстр. 47 – 76133 Карлсруе

Телефон: 0721 – 47 00 95 58

dr.ingeborg.kraus@me.com

http://www.trauma-and-prostitution.eu

Автор: докторка Інгеборг Краус,

Докторка психологічних наук та всесвітньо відомий психотравматолог. Вона написала та опублікувала численні статті про зв’язок між травмою та проституцією. Вона роками читає лекції та проводить навчальні курси з цієї теми по всьому світу, а також консультує уряди. Вона також неодноразово виступала з промовою в парламентах, таких як Національна асамблея в Парижі, ENA у Страсбурзі, італійський Сенат і Парламент у Римі, Мадрид, CSW у Нью-Йорку, а також у німецькому Бундестазі та Європейському парламенті.

Вона надавала гуманітарну допомогу в Боснії та Косово протягом 7 років під час і після війни та заснувала перший жіночий притулок у Прізрені, Косово. Потім вона дев’ять років працювала психотерапевтом, зокрема терапевтичним директором, у психосоматичних клініках Німеччини. З 2012 року вона працює у власній практиці в Карлсруе. Вона лікувала багатьох жертв травм, зокрема багатьох жінок, які стали жертвами проституції та торгівлі людьми.

Докторка Краус є ініціаторкою заклику травматерапевтів до світу без проституції та керує вебсайтом www.trauma-and-prostitution.eu, який інформує людей про реалії проституції, її ризики для здоров’я та соціальний вплив. Сайт працює кількома мовами та зараз здобув міжнародну популярність. Завдяки зверненню було створено мережу з понад 200 німецьких науковців з галузей медицини, психології та психотравматології, всі з яких мають досвід роботи з жінками, які займаються проституцією, та примусовою проституцією.